Генетика тварин - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Генетика тварин

ГЕНЕ́ТИКА ТВАРИ́Н – розділ генетики, що вивчає спадковість і мінливість диких і домашніх тварин. Використовує осн. методи популяц. генетики, цито-, імуно- та феногенетики тощо. Тривалий час Г. т. розглядали як теор. основу селекції. У сучас. Г. т. існує кілька напрямів. Найбільш поширена популяц. генетика. Популяція тварин – сукупність особин одного виду з певною територ. ізольованістю, які мають можливість вільно схрещуватись. Для популяції с.-г. тварин характерна генет. спільність, розведення у відносно схожих умовах конкрет. природногосп. зони. Популяц. генетика виявляє осн. закономірності руху генет. інформації під впливом спрямованого добору та підбору в групах тварин, що селекціонуються. Популяц. дослідж. сприяють встановленню найбільш важливих популяц.-генет. параметрів (мінливості, повторюваності, фенотипових і генет. кореляцій, успадковуваності) у різних видів тварин. Генет. дослідж. за якісними ознаками підпорядковуються правилам елементар. гібридол. аналізу, що дозволяє застосовувати відповідні методи селекц. регулювання їх розповсюдження в популяціях. Однак більшість господарсько корисних ознак (молочність, скоростиглість, несучість) кількісні, полігенні, мають складну генет. обумовленість, тому для їх аналізу застосовують статист. метод обчислення осн. генет. параметрів, найважливішим з яких є успадковуваність. Гібридол., статист. та ін. методи генет. аналізу нерозривно пов’язані з онтогенет. аналізом. Генет. інформація на окремому етапі індивід. розвитку тварин внаслідок взаємодії з умовами середовища і на основі реалізованої раніше інформації трансформується в ознаки, створюючи певний фенотип, тобто сукупність ознак і властивостей організму. Розвиток генет. дослідж. у тваринництві України ґрунтується на комплекс. підході до визначення і спрямованого використання генет. механізмів формування та прояву господарсько цінних якостей тварин. Цьому підпорядковується система генет.-селекц. моніторингу в тваринництві, базовим елементом якого є генет. експертиза. Організац. і метод. засади генет. експертизи регулюються «Положенням про порядок проведення генетичної експертизи походження і аномалій племінних тварин». Експертиза походження в скотарстві, конярстві, свинарстві і вівчарстві базується на аналізі успадкування генет. маркерів – еритроцитарних антигенів (груп крові). Окрім експертизи походження, генет. маркери дають об’єктивну інформацію про особливості генофонду і генет. структури порід. Генет. моніторинг сприяє виявленню прихованих спадк. дефектів шляхом цитогенет. контролю з перевіркою тварин-плідників щодо наявності у них різних видів порушень кількості або структури хромосом. Поряд з цитогенет. контролем для діагностики генет. аномалій застосовують ДНК-технології. Зокрема цим методом визначають носіїв рецесив. генів, які в гетерозигот. стані фенотипово не проявляють себе. Застосування ДНК-технологій у тваринництві перспективне також і для добору кращих генотипів. Генет. моніторинг є складовою частиною програми збереження і рац. використання генофонду с.-г. тварин. Проведення селекц. робіт під постійним імуногенет. контролем в новостворених укр. червоно-рябій і чорно-рябій молоч. породах стало основою для систем. генет. маркерування бажаного спадк. матеріалу при їх консолідації і формуванні генеалог. структури. У свинарстві і птахівництві таке маркерування спрямовується на досягнення оптимал. поєднання батьків. і материн. форм у системі міжліній. гібридизації.

Пріоритетні напрями розвитку Г. т. спрямовані на вирішення проблем картування геному, реалізації генет. інформації в онтогенезі, використання гетерозису в селекції, підвищення резистентності і збереження генофонду. Значний внесок у розвиток Г. т. в Україні зробили І. Шмальгаузен, М. Колесник, Ф. Ейснер, Є. Ейдригевич та ін. Сучасні генет. дослідж. пов’язані з іменами М. Зубця, М. Басовського, В. Шахбазова, В. Бурката, В. Коваленка, М. Проценка та ін. В Україні наук. дослідж. з питань Г. т. проводять в Ін-ті розведення і генетики тварин УААН (с. Чубинське Бориспіл. р-ну Київ. обл.), при якому створ. заг.-держ. банк генів тварин (філії у Полтаві, Харкові, Херсон. обл.).

Літ.: Дубинин Н. П., Глембоцкий Я. Л. Генетика популяций и селекция. Москва, 1967; Хатт Ф. Генетика животных / Пер. с англ. Москва, 1969; Колесник Н. Н. Генетика живой массы скота. К., 1985; Проценко М. Ю. Генетика: Підруч. К., 1994; Генетика сільськогосподарських тварин. К., 1996; Генетика, селекция и биотехнология в скотоводстве. К., 1997; Генетико-селекційний моніторинг у м’ясному скотарстві. К., 2000.

В. П. Буркат, Б. Є. Подоба

Стаття оновлена: 2006