Геоботаніка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Геоботаніка

ГЕОБОТА́НІКА (від гео… і ботаніка) – наука, що вивчає рослинний покрив Землі як сукупність рослинних угруповань (фітоценозів). Деякі вчені розуміють Г. як синонім фітоценології (науки про фітоценози), яка разом з географією рослин, географією угруповань та флористикою є складовою Г. Це міждисциплінарна наука, що охоплює 3 рівні орг-ції живої матерії: організмовий, популяц. та ценотичний. Розрізняють заг. і спец. Г. Перша вивчає осн. закономірності, що лежать в основі складу, будови, шляхів виникнення і розвитку угруповань у зв’язку з умовами їх існування; розробляє заг. питання класифікації. Спец. Г. вивчає ті ж закономірності, але щодо окремих типів рослинності, що виділилися в наук. дисципліни: лісо-, луко- та болотознавство, індикац. Г. тощо. Г. тісно взаємодіє з низкою біол., геогр. та геол. наук, а також із системологією, інформатикою, математикою.

Термін «Г.» був запропонов. 1866 незалежно один від одного рос. вченим Ф. Рупрехтом і нім. вченим А. Ґрізебахом. Г. як самост. наука сформувалася у 2-й пол. 19 ст. – на поч. 20 ст. Спочатку її називали флорографією, згодом фітосоціологією. В Україні початок розвитку Г. пов’язаний з іменами В. Черняєва, А. Краснова, Г. Танфільєва. Значний внесок у розвиток Г. в Україні зробив Й. Пачоський, який сформулював думку про те, що рослинні угруповання є предметом самост. науки, ввів низку геоботан. термінів (зокрема «фітоценоз», 1976). Основи сучас. Г. в Україні заклали Ю. Клеопов та Є. Лавренко. Так, Ю. Клеопов вперше в Г. сформулював тезу про те, що тільки аналіт. синтез клімат. і геоморфол. факторів в їх істор. розвитку дає пояснення сучас. станові рослинності. Є. Лавренко обґрунтував наявність 6-ти суттєвих для формування рослинності України центрів її походження і розробив теорію і методику геоботан. районування; заснував сучасні уявлення про степи і методи геоботан. картографування. Серед ін. фахівців у галузі Г. відомі Г. Висоцький, Д. Зеров, П. Погребняк, Д. Воробйов, О. Бельгард, Г. Білик, Є. Брадіс та ін. Крім типологічної, в Україні розроблена і домінантна класифікація рослинності. Багаторічні дослідж. останньої узагальнені в класич. 4-том. зведенні «Рослинність УРСР» (К., 1968–73). Видано серію монографій з рослинності Карпат (К. Малиновський, М. Голубець, С. Стойко), Криму (Я. Дідух), рівнин. частини України (Ю. Шеляг-Сосонко, В. М’якушко). Значний розвиток отримали також і популяц. дослідж. – одні з найбільш перспективних у Г. Цим питанням присвяч. праці геоботаніків К. Малиновського, Ю. Злобіна та ін. Підготовку фахівців з Г. в Україні проводять у Київ., Дніпроп. та Ужгород. ун-тах.

Літ.: Трасс Х. Геоботаника. Ленинград, 1976; Геоботанічне районування Української РСР. К., 1977; Вальтер Г. Общая геоботаника / Пер. с нем. Москва, 1982; Продромус растительности Украины. К., 1991.

Ю. Р. Шеляг-Сосонко

Стаття оновлена: 2006