Географія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Географія

ГЕОГРА́ФІЯ (від гео… і …графія) – система наук про географічну оболонку Землі, окремі її компоненти, територіальне розміщення і розвиток виробництва, населення земної кулі, окремих її регіонів і країн. Г. – одна з фундам. наук про Землю, що вивчає взаємодію людини (сусп-ва) і природи. Гол. завдання сучас. Г.: дослідж. природно-територ. і природно-антропоген. геосистем і вироб.-територ. систем та їхніх компонентів з метою рац. використання та охорони природ. середовища і його ресурсів.

Відповідно до об’єктів вивчення у сучас. Г. виділяють природно-геогр., соц.-екон.-геогр. та картогр.-геогр. науки. До перших належать: землезнавство, фізична географія, ландшафтознавство, палеогеографія, а також галузеві – геоморфологія, кліматологія, метеорологія, гідрологія, океанологія, гляціологія, географія ґрунтів, географія рослин, зоогеографія, біогеографія. До соц.-екон.-геогр. наук належать: соціальна географія, економічна географія, політична географія, географія населення, а також галузеві – географія промисловості, географія сільського господарства, географія АПК, географія транспорту, географія торгівлі тощо. Картогр.-геогр. цикл складається з картографії (геогр., матем., екон., атласної та картознавства). До міждисциплінар. геогр. наук належать: теоретична географія, історія географії, історична географія, медична географія, рекреаційна географія, меліоративна географія, військова географія, країнознавство, краєзнавство, регіон. географія. Осн. методи геогр. дослідж.: експедиц., дистанц. (зокрема аерокосмічні), стаціонарні, геохімічні, геофізичні, лабораторно-аналітичні, матем. моделювання, картогр., геоінформ. та статистичні.

Г. – одна з найдавніших наук, предмет і об’єкт якої змінювалися відповідно з її розвитком. Г. зародилася у країнах Сходу, мала описовий характер. Перші спроби наук. пояснень природи геогр. явищ відомі з праць Геродота (5 ст. до н. е.), Аристотеля (4 ст. до н. е.), Птолемея (2 ст. н. е.) та ін. Геогр. знання нагромаджувалися з відкриттям нових земель, розвитком торгівлі, воєн. походами, мореплавством тощо. Геогр. уявлення і поняття за часів феодалізму виходили з біблій. догм. За часів Київ. Русі важливі геогр. відомості про Сх. Європу були зібрані у літописах (зокрема у «Повісті минулих літ» тощо). У серед. 15–17 ст. в результаті великих геогр. відкриттів, здійснених європ. мандрівниками і мореплавцями, було встановлено контури майже всіх материків, досліджено більшу частину земної поверхні, одержано багато відомостей про раніше невідомі країни. Найвідомішою працею цього періоду стала «Geographia generalis» («Загальна географія», 1650) Б. Вареніуса. У 16– 17 ст. значних успіхів досягнуто у галузі картографії, зокрема розроблено картогр. проекції (фламанд. картограф Ґ. Меркатор). Розвиткові геогр. науки в Росії сприяли створення С.-Петербур. АН, дослідж. І. Кирилова, В. Татищева, М. Ломоносова. 1845 створ. Рос. геогр. т-во, від 1871 проводяться міжнар. геогр. конгреси. Від 2-ї пол. 19 ст. в Росії засн. каф. Г. в низці ун-тів: Моск. (Д. Анучин), С.-Петербур. (О. Воєйков, В. Докучаєв), Київ. (П. Броунов), Харків. (А. Краснов) та Одес. (Г. Танфільєв). У 19–20 ст. відбулася поступова диференціація Г. Найважливіші наук. дослідж. виконані в Україні В. Докучаєвим, Г. Висоцьким, П. Тутковським, А. Красновим, В. Кубійовичем, І. Половком, С. Рудницьким, Г. Танфільєвим, Б. Срезневським, К. Воблим, О. Дібровою та ін.

У сучас. геогр. науці одним з гол. методол. принципів є генет., просторово-часовий і регіон. напрями. У 2-й пол. 20 ст. – на поч. 21 ст. в Україні розвивалися всі осн. складові Г. з використанням традиц. і нових методів досліджень. Укр. вчені виконали низку дослідж. із теор.-методол. проблем геогр. науки (К. Геренчук, М. Паламарчук, М. Багров, В. Боков, М. Гродзинський, О. Маринич, В. Пащенко, Л. Руденко, О. Топчієв, І. Черваньов, Г. Швебс, П. Шищенко та ін.). Теор. і практ. значення мають комплексні дослідж. конструктивно-геогр. основ регіон. природокористування в Україні. За цикл праць з цієї тематики автор. колектив з фізикогеографів, економікогеографів та картографів відзначено Держ. премією України в галузі н. і т. (1993). Значного розвитку набули дослідж. з ландшафтознавства і фіз.-геогр. районування, зокрема з класифікації природно-територ. комплексів, геофізики і геохімії ландшафтів, картографування, стаціонар. методів вивчення ландшафтів, їх стійкості і міграції елементів (К. Геренчук, П. Погребняк, М. Гродзинський, В. Гуцуляк, О. Маринич, А. Мельник, Г. Міллер, В. Некос, В. Пащенко, Г. Швебс, П. Шищенко та ін.). Були проведені дослідж. в галузі палеогеографії: розроблено й обґрунтовано схему етапності розвитку природи України в антропогені, вивчено палеорельєф, палеоклімат, палеоґрунти і рослинність, вперше сформовано теор. основи і методи дослідж. палеоландшафтів (М. Веклич, Н. Сіренко, С. Турло, Г. Пасічний, І. Мельничук, М. Куниця, Ж. Матвіїшина, Н. Герасименко та ін.).

Традиційно успішно розвивалися геоморфол. дослідж., спрямовані гол. чином на вивчення морфоструктур. та морфоскульптур. рельєфів, ролі неотектоніки та екзоген. процесів в його формуванні та змін внаслідок антропоген. діяльності. Встановлено геоморфол. рівні платформ. частини України, її будову і вік та зв’язки з поверхнями вирівнювання Укр. Карпат. Складено геоморфол. карти України та її окремих регіонів. Геоморфол. знання знаходять практ. застосування при пошуках корис. копалин, гідротех. та транспорт. буд-ві, містобудуванні, боротьбі з негатив. процесами і несприятливими геоекол. умовами (В. Бондарчук, К. Геренчук, В. Галицький, С. Бортник, М. Волков, П. Гожик, П. Заморій, І. Ковальчук, Ю. Кошик, Я. Кравчук, О. Маринич, А. Матошко, В. Палієнко, С. Проходський, І. Рослий, Г. Рудько, І. Соколовський, В. Стецюк, П. Цись, І. Черваньов, Ю. Шуйський). Метеорол. та клімат. дослідж. були зосереджені на вивченні агрометеорол. і клімат. явищ, клімату міст, мікрокліматології, геоекол. умов (В. Волощук, В. Дмитренко, В. Бабиченко, В. Дубинський, В. Дячук, В. Мартазинова, В. Попов, І. Половина, О. Раєвський, М. Щербань). Гідрол. та гідрохім. дослідж. були спрямовані на вивчення гідрол. режиму великих і малих рік, водосховищ, водної меліорації степ. та поліс. земель, водних екол. проблем, гідрохімії та водних ресурсів України (М. Будз, В. Пелешенко, Є. Гопченко, Д. Закревський, О. Іваненко, В. Хільчевський, М. Кирилюк, В. Самойленко, О. Ободовський, А. Яцик та ін.). Значні океанол. дослідж. проведені укр. вченими з вивчення Чорного м., Атлантич. та Індій. океанів (В. Бєляєв, М. Булгаков, В. Єремєєв, В. Іванов, Б. Нелєпо).

Традиційно в Україні проводилися дослідж. з Г. ґрунтів, зокрема у зв’язку з розвитком с. госп-ва, контурно-меліорат. землеробства (Н. Вернандер, І. Гоголєв, В. Медведєв, Б. Носко, С. Позняк, Г. Швебс). Біогеогр. дослідж. були зосереджені на регіон. особливостях рослин. і тварин. світу, екол.-геогр. умовах, Г. заповід. територій, біогеогр. районуванні (Т. Андрієнко, М. Голубець, Я. Дідух, С. Стойко, Ю. Туниця, І. Удра, Ю. Шеляг-Сосонко).

Значних результатів досягнуто в галузі екон. та соц. Г. Розроблено низку нових методол. проблем і напрямів, необхідних в умовах стійкого розвитку сучас. укр. держави в інформ. сусп-ві (М. Паламарчук, М. Багров, Л. Руденко, М. Пістун, В. Поповкін, О. Шаблій). Набули розвитку дослідж., присвяч. територ. орг-ції вироб-ва, зокрема пром-сті (М. Паламарчук, Л. Корецький, Ф. Заставний, Д. Богорад), АПК (М. Паламарчук, М. Пістун, Г. Балабанов, В. Нагірна, Р. Язиніна), Г. населення, насел. пунктів, етнографії (В. Оникієнко, В. Наулко, П. Коваленко, Ю. Пітюренко, А. Степаненко, М. Фащевський).

Проведено комплексні екон.-геогр. дослідж. регіонів, їх природно-ресурс. потенціалу і геогр. основ регіон. політики (П. Ващенко, А. Голиков, І. Горленко, М. Багров, М. Ігнатенко, С. Іщук, П. Масляк, Я. Олійник, В. Руденко), екон. Г. зарубіж. країн (В. Юрковський, Б. Яценко). Виконано важливі розробки з теорії, методики та історії темат. картографування та моделювання і використання картогр. засобів при створенні геоінформ. систем (А. Харченко, А. Золовський, Л. Руденко, Я. Жупанський, І. Левицький, Р. Сосса). Створ. наук. засади картографування АПК та складено серію карт по Україні (А. Золовський, І. Левицький, Т. Козаченко).

Новими напрямами є екол.-геогр. картографування та картографування природокористування (Л. Руденко, Г. Пархоменко) і медико-геогр. картографування (Г. Пархоменко, В. Барановський, В. Шевченко). Спільними зусиллями картографів, фізико- і економгеографів та вчених суміж. наук створ. «Атлас природних умов і природних ресурсів Української РСР» та серію навч. карт для шкіл і ВНЗів.

На сучас. етапі значного розвитку набули меліорат. Г., мед. Г., рекреац. Г., історія Г., країнознавство, геогр. краєзнавство. Геогр. науки мають велике прикладне значення в різних галузях діяльності людини та в упр. державою. Важливою функцією Г. є формування у людини наук. світогляду, гуманізму і патріотизму.

Серед фундам. праць з Г., виданих в Україні за останні роки, особливу цінність становлять семитомне академ. видання про природу України (1984–87), Географічна енциклопедія України (т. 1, К., 1989; т. 2, К., 1990; т. 3, К., 1993). Результати геогр. дослідж. друкуються в «Українському географічному журналі», ж. «Географія», міжвідомчих наук. зб.: «Фізична географія і геоморфологія», «Економічна географія», «Метеорологія і кліматологія», геогр. вісниках Київ., Львів., Харків. ун-тів та ін.

Г. пов’язана з геологією, фізикою, математикою, кібернетикою, біологією, хімією, ґрунтознавством, економікою, історією, демографією, мовознавством та ін. науками.

Наук. дослідж. з Г. в Україні проводять в Ін-ті географії НАНУ (Київ), Ін-ті екології і природокористування (Дніпропетровськ), Мор. гідрофіз. ін.-ті НАНУ (Севастополь), Укр. н.-д. гідрометеорол. ін-ті (Київ), Одес. екол. ун-ті, на геогр. та геол.-геогр. ф-тах провід. ВНЗів. Від 1996 Україна – чл. Міжнар. геогр. союзу.

Літ.: Развитие географической науки в Украинской ССР: Сб. науч. тр. К., 1990; Сучасні географічні проблеми Української РСР // Тези доп. 6-го з’їзду Геогр. т-ва УРСР. К., 1990; Методологические проблемы современной географии: Сб. науч. тр. К., 1993.

О. М. Маринич

Стаття оновлена: 2006