Географія промисловості

ГЕОГРА́ФІЯ ПРОМИСЛО́ВОСТІ — галузь економічної і соціальної гео­графії, що ви­вчає територіальну організацію промислового виробництва, його звʼязки з природно-ресурсним середовищем. Г. п. досліджує також закономірності пром. комплексо­утворе­н­ня, вплив на соц.-екон. роз­виток регіонів, роль промисловості у формуван­ні зовн.-екон. звʼязків країни тощо. Обʼєктами ви­вче­н­ня є пром. під­приємства, між­галуз. та територ. пром. комплекси, їх взаємозвʼязки з ін. ланками господарства, зокрема вироб., соц. і ринк. інфра­структурами, труд. ресурсами, природ. середовищем тощо. Осн. напрями Г. п.: загальний, гео­графія між­галуз. пром. комплексів, регіональний. Заг. Г. п. ви­вчає закономірності, принципи і чин­ники роз­міще­н­ня промисловості та її окремих галузей і вироб-в, формува­н­ня її територ.-галуз. структури, роз­виток пром.-територ. комплексів і систем та корпоратив. обʼ­єд­нань; територ. структуру інвестицій в осн. капітал промисловості та територ. організацію ін­новац. процесу у ній; особливості пром. природокористува­н­ня; вплив пром. виробництва на соц.-екон. роз­виток територій; а також роз­робляє теор.-методол. засади пром. ра­йонува­н­ня та об­ґрунтовує напрями вдосконале­н­ня територ. організації промисловості з метою під­вище­н­ня її конкуренто­спроможності. Гео­графія між­галуз. пром. комплексів (паливно-енергет., гірн.-металург., хім., лісо­пром. тощо) досліджує закономірності та чин­ники їх формува­н­ня і роз­міще­н­ня, форми територ. організації, взаємозвʼязки з природ. середовищем, участь у зовн.-екон. діяльності, особливості адаптації до ринк. умов господарюва­н­ня; об­ґрунтовує шляхи під­вище­н­ня ефективності їх функціонува­н­ня, вдосконале­н­ня територ. структури, ресурсовикори­ста­н­ня тощо. Регіонал. Г. п. ви­вчає особливості та рівні роз­витку промисловості регіонів, її роль у формуван­ні просторового каркасу територ. роз­витку країни; вплив сучас. ін­новац. форм територ. організації на ефективність функціонува­н­ня пром. виробництва у регіонах; участь промисловості у формуван­ні фінанс. потенціалу та зовн.-екон. діяльності регіонів, її вплив на регіонал. роз­виток тощо. Перші концепції геогр. роз­міще­н­ня промисловості за кордоном роз­робили на­прикінці 18 ст. послідовники вче­н­ня англ. науковців Д. Рікардо та А. Сміта. Подальший роз­виток Г. п. зумовлений практ. потребами економії витрат на виробництво за рахунок рац. територ. роз­міще­н­ня пром. обʼєктів. Найбільш ві­домими зарубіж. теоріями геогр. роз­міще­н­ня промисловості у 20 ст. були теорії «штандорта» (А. Вебер, Ф. Паландер, Е. Гувер), «просторової економіки» (А. Льош, Ф. Фет­тер), «територіальних меж прибутковості» (Е. Ровстрон, Д. Сміт), «поведінкової матриці» (А. Пред), «кластерів» (М. Портер) та ін. З пере­ходом економічно роз­винутих держав світу до постіндустріал. су­спільства актуальність дослідж. у галузі Г. п. не зменшилася. Свідче­н­ням актуальності про­блематики Г. п. є активна діяльність Комісії з про­блем організації індустріал. простору, що функціонує під егідою Між­нар. геогр. союзу.

В Україні впродовж 20 ст. структура Г. п. значно диверсифікувалася, роз­ширився діапазон під­ходів та методол. засад: від суто галузево-статистич. на поч. 20 ст. та комплексних у 50– 70-х рр. до системно-регіональних у наш час.

Становле­н­ня вітчизн. Г. п. та виділе­н­ня її в окрему галузь екон. гео­графії від­булося на­прикінці 20-х рр. 20 ст. і було повʼязане з діяльністю І. Шимоновича, М. Шрага, І. Зільбермана та ін. У період рад. модернізації та роз­витку промисловості 30–50-х рр. 20 ст. окремі про­блеми Г. п. України зна­йшли висвітле­н­ня в працях В. Садовського (критика форм та засобів рад. індустріалізації, її територ. особливості), К. Воблого (про­блеми роз­витку та роз­міще­н­ня металург., текс­тил. та цукр. пром-стей), Я. Фейгіна (пита­н­ня екон. ефективності роз­міще­н­ня галузей промисловості в умовах планової економіки) та ін. Найбільшого роз­витку Г. п. досягла в Україні в 60–80-і рр. Про­блемам Г. п. та полі­структур. аналізу промисловості України присвяч. дослідж. Л. Корецького, М. Паламарчука, В. Поповкіна, П. Волобоя; пром. комплексо­утворе­н­ня — М. Шрага, Ф. За­ставного, І. Горленко, О. Шаблія, О. Топчієва, М. Пістуна, С. Іщука та ін. У складі Г. п. у 2-й пол. 20 ст. активно роз­вивалася пром. карто­графія (Л. Руденко, Я. Жупанський та ін.). На­прикінці 20 — на поч. 21 ст. набула роз­витку регіонал. Г. п. Най­інтенсивніше ви­вчалися про­блеми пром. ра­йонува­н­ня (С. Іщук), сучасні механізми формува­н­ня пром. територ. систем (В. Захарченко), особливості територ. організації промисловості в сучас. умовах та її вплив на регіонал. роз­виток (Г. Під­грушний). В Україні пром. лідерство належить Донбасу і Придні­провʼю, Київ. та Харків. обл. Від­сталими залишаються деякі зх., центр. та пн. обл. (Волин., Чернів., Черніг., Кіровогр. тощо). У промисловості більшості регіонів країни зберігаються тенденції неефектив. ресурсо- та енерговикори­ста­н­ня. У той же час посилюється адаптація до нових умов господарюва­н­ня, що проявляється у зро­стан­ні пром. виробництва.

Завантажити статтю