Геодезична мережа - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Геодезична  мережа

ГЕОДЕЗИ́ЧНА МЕРЕ́ЖА – сукупність геодезичних пунктів (точок), що рівномірно розташовані на місцевості, закріплені для довгострокового зберігання спеціальними розпізнавальними знаками і геометрично пов’язані між собою спільними системами геодезичних координат та висот. Розрізняють глобал., держ., місц. Г. м. та мережі спец. призначення. Глобал. Г. м. покриває всю земну поверхню, що дає можливість періодично уточнювати відомості про форму і розміри Землі та її зовн. гравітац. поле, проводити спостереження за їх змінами у часі, а також вивчати рух полюсів та нерівномірності обертання Землі. Стійкість пунктів Г. м. створює умови для дослідж. зон деформацій земної поверхні та відслідковування її сучас. вертикал. рухів. Держ. Г. м. є геодез. каркасом для орг-ції та здійснення картографування тер. країни; забезпечення точного визначення місцеположення та орієнтування у просторі засобів назем., мор., повітр. та косміч. навігації; ведення аерокосміч. моніторингу довкілля. Місц. Г. м. та мережі спец. призначення орієнтовані гол. чином на вирішення масових геодез. та інж. завдань в інтересах госп. діяльності та оборони країни.

В Україні сучасні Г. м. створюють переважно методами супутник. геодезії (радіонавігац. супутник. система GPS – глобал. система визначення місцеположення, США; глобал. навігац. супутник. система ГЛОНАСС, РФ; у перспективі – європ. система GALILEO). Для визначення координат пунктів Г. м. використовують результати прийому сигналів або спостережень штуч. супутників Землі як носіїв координат; методи традиц. геодезії, зокрема тріангуляцію (обчислення координат пунктів із розв’язку системи суміж. трикутників на місцевості, у яких виміряні всі кути при пунктах та окремі сторони), полігонометрію (побудова на місцевості системи ходів у вигляді ламаних ліній, у яких виміряні всі сторони між пунктами кожного ходу та кути між суміж. сторонами), трилатерацію (аналогічна за побудовою до тріангуляції, однак у ній вимірюють тільки довжини сторін трикутників). Висоти пунктів Г. м. визначають методами нівелювання (вимірювання різниці висот пунктів).

Системну побудову Г. м. в Україні як основу для топогр. знімань було розпочато 1822 у період діяльності Корпусу військ. топографів. Однак у подальшому ці роботи не набули планового характеру, проводились неузгоджено, різними відомствами та, здебільшого, вибірково. Лише зі створенням 1924 у Харкові Укр. геодез. упр. були закладені основи упорядкування Г. м. на тер. України. Протягом півстоліття ця мережа створювалась як одна із складових астрономо-геодез. мережі СРСР. Станом на 1997 Держ. Г. м. України складалася із 19 538 пунктів, визначених методами традиц. геодезії, і характеризувалась точністю визначення взаємного положення пунктів 0,196 м. 1998 була прийнята нова концепція побудови Г. м. України, відповідно до якої перевага у створенні мережі надається методам супутник. геодезії, а точність визначення взаємного положення пунктів не перевищує 0,050 м. Вищою ланкою структури мережі є новоутвор. надвисокоточна фундам. мережа. Маючи обмежену кількість пунктів, вона становить основу держ. мережі, що перешкоджає можливим негатив. змінам координат. стабільності останньої в регіон. (зокрема під деформуючим впливом геодинам. процесів) та глобал. масштабах за рахунок оператив. (у перспективі – перманент.) відтворення геоцентрич. системи геодез. координат.

Літ.: Романишин П. О., Телятник А. О., Заєць І. М. Розвиток астрономо-геодезичної мережі України // Вісн. геодезії та картографії. 1994. № 1; Топографія з основами геодезії: Підруч. К., 1995; Бондар А. Л., Заєць І. М., Кучер О. В. Стан та основні напрями розвитку Державної геодезичної мережі України // Вісн. геодезії та картографії. 2001. № 3.

А. М. Молочко, А. Г. Ткаченко

Стаття оновлена: 2006