Геологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Геологія

ГЕОЛО́ГІЯ (від гео… і ...логія) – наука про Землю, її будову, речовинний склад, рухи та історію земної кори, послідовність розвитку органічного світу, утворення й розташування корисних копалин. Вперше термін «Г.» ввів норвез. природознавець М. Ешольт у 1657. Пізнання певної ділянки Землі здійснюється шляхом спостереження і опису залягання гірських порід у природ. відслоненнях, кар’єрах, шурфах, свердловинах тощо. При цьому описуються і визначаються послідовність нашарування порід у розрізі та поховані в них рештки тварин і рослин, заміряються елементи залягання, вивчається речовин. склад гірських порід і мінералів за допомогою усіх доступ. методів, з’ясовується їх віднос. і абсолют. геол. вік. Останнім часом широко застосовується фотозйомка території з літал. апаратів. Кінцевим результатом такого комплекс. вивчення окремих ділянок земної поверхні, що називається геол. зніманням, є побудова геол. карти. Геол. карта будь-якого регіону – першоджерело будови земної кори, речовин. складу гірських порід і мінералів, виявлення мінерал.-сировин. ресурсів. Сучасна Г. тісно пов’язана зі спорідненими природничими науками – географією, фізикою, хімією, геодезією, океанологією, біологією, ботанікою, астрономією та ін. Вивченням будови земної кори, її речовин. складу, структур, поверхневих і глибин. геол. процесів, які постійно змінюють лік Землі, займається комплекс наук. дисциплін, кожна з яких володіє лише притаман. її специф. методами дослідж. Заг. методом геол. дослідж. багатьох геол. наук є метод актуалізму, який полягає у пізнанні минулого через вивчення процесів сучас. розвитку. Уявлення про Землю як планету в космосі, її походження, сферичну будову, розподіл водних басейнів і суходолів, склад літосфери і ін. оболонок дає заг. Г. Динамічна Г. вивчає геол. процеси, які відбуваються на поверхні Землі під впливом тепла, води, організмів та ін. чинників, а також ендогенні процеси, які обумовлюють вікові коливання земної кори і орогенічні рухи, які супроводжуються вулканізмом, землетрусами, горотворенням. Більшість території суходолів вкрита потуж. осадоч. товщами мор. і континентал. відкладів. Розчленування цих товщ на системи, відділи, яруси, горизонти та послідовність їх накопичення вивчають стратиграфія та істор. Г. Розчленування основується на застосуванні біостратиграф. методу. При цьому важлива роль належить решткам викоп. організмів, особливо кер. формам. Систематику, латерал. та вертикал. поширення викоп. організмів вивчає палеонтологія, а рослин. решток – палеоботаніка. Гірські породи, які складаються з мінералів осадоч. і магматич. походження вивчає літологія, або петрологія, а фіз. особливості і хім. їх природу – мінералогія і кристалографія. Успішному розвитку цих наук сприяла поява поляризацій. мікроскопа. Поширення, розподіл і серед. вміст хім. елементів у земній корі та процеси міграції їх у земній корі вивчають геохімія, біогеохімія та гідрогеохімія. Внутр. будову Землі, її фіз. властивості і процеси, які відбуваються в її оболонках, досліджує геофізика. Пізнання фіз.-геогр. умов минулих епох, в яких формувалися гірські породи і мінерал. сировина, розподіл морів і суходолів, розвиток тварин. і рослин. світу належить палеогеографії. Наука, яка вивчає умови формування, поширення, хім. склад і використання підзем. вод, гідросфери взагалі, називається гідрогеологією. Галузь Г., що вивчає структури земної кори і верх. мантії Землі, рух і розвиток їх у часі і просторі, належить геотектоніці і структур. Г. Як наука Г. виникла і розвивалася на базі практич. діяльності людини. До особливої групи геол. дисциплін приклад. застосування нині належить Г. корис. копалин, інж. Г., гірн. Г., військова геологія та пром. геофізика.

Перші спроби опису і систематизації гірських порід, руд металів і сплавів робилися ще у середні віки і епоху Відродження (Ібн Сина і Буруні). Основи Г. закладені в 2-й пол. 18 ст. працями Ж. Бюффона, Ж. Роме де Ліля і Р. Аюї у Франції, М. Ломоносова, І. Лепьохіна і П. Палласа в Росії, А. Вернера в Німеччині. Становленню Г. як науки сприяла ідейна боротьба між представниками школи нептунізму, які дотримувалися осадоч. походження всіх гірських порід, і школи плутонізму, які вважали першопричиною походження гірських порід підзем. жар, або ендогенні процеси. Можливість розчленування осадоч. відкладів з допомогою викоп. організмів вперше застосував В. Сміт (1790). З виходом 3-том. праці англ. вченого Ч. Ліелля «Principles of Geology» («Основи геології», 1830–33), в якій був сформульований принцип актуалізму і розвінчана гіпотеза катастрофізму, поряд з ученням Ч. Дарвіна було стверджено еволюц. напрям у Г. У розвитку теор. основ Г. важливе значення мала контракційна гіпотеза Елі де Бомона, яка пояснювала причину горотвор. рухів стисканням ядра Землі внаслідок охолодження, та вчення про геосинкліналі амер. геологів Дж. Голла і Дж. Дана. Теор. і пізнавал. значення для Г. у 18 ст. мали праці В. Зуєва, В. Сєвергіна, у 19 ст. – Г. Романовського, Г. Щуровського, В. Ковалевського, у 20 ст. – Ф. Чернишова, О. Карпінського, О. Борисяка, В. Вернадського, А. Архангельського, Є. Федорова. Системат. геол. дослідж. в Україні почалися в кін. 18 ст. У 19 ст. вони завершилися відкриттям вугіл. родовищ Донбасу (20-ті рр.), заліз. руд Керчен. п-ова (30-ті рр.) і Криворіжжя (60-ті рр.), марганцевих руд Нікопольщини (70-і рр.). Велике значення мала орг-ція 1882 Геол. ком-ту в С.-Петербурзі. На значних територіях було виконано геол. картування в масштабі 1:420 000. У Причорномор’ї такі зйомки здійснив М. Соколов, на Поділлі – В. Ласкарєв, на Чернігівщині – П. Армашевський. Карти масштабу 1:42 000 для Донбасу склав Л. Лутугін. 1918 створ. Укр. геол. ком-т, який відтоді й до цього часу під ін. назвами очолює всю геол. службу України. Від 1926 фундам. геол. дослідж. проводить Геологічних наук інститут НАНУ. У пізнання геол. будови України великий внесок зробили П. Тутковський, В. Різниченко, М. Світальський, В. Крокос, Б. Чернишов, Є. Лазаренко, Є. Бурксер, М. Безбородько, В. Порфир’єв, В. Глушко, Д. Соболєв, О. Гуров, В. Бондарчук, К. Маков, О. Каптаренко-Черноусова, П. Шульга, М. Балуховський та ін. У геол. дослідж. України беруть участь учені Геохімії і фізики мінералів інституту, Геофізики інституту, Геології й геохімії горючих копалин інституту НАНУ. За розвіданими запасами багатьох корис. копалин, зокрема заліз. руд, марганцю, титану, цирконію, урану, ртуті, кухон. і калій. солей, каолінів, бентонітів, кольор., вироб. і буд. каміння, Україна має досить високі показники у світі.

Літ.: Мушкетов И. В. Физическая геология. Т. 1–2. Ленинград, 1924; 1926; Архангельский А. Д. Геологическое строение СССР. Ленинград; Москва, 1932; Карпинский А. П. Собрания сочинений. Т. 1–4. Москва; Ленинград, 1939; 1949; Страхов Н. М. Основы исторической геологии. Ч. 1–2. Москва; Ленинград, 1948; Ломоносов М. В. О слоях земных и другие работы по геологии. Москва; Ленинград. 1949; Рухин Л. Б. Основы литологии. Ленинград, 1953; Вернадский В. И. Избранные сочинения. Т. 1–5. Москва, 1954; 1960; Бондарчук В. Г. Геологія України. К., 1959; Лазаренко М. В. Основы генетической минералогии. Л., 1963; Бондарчук В. Г. Образование и законы развития земной коры. К., 1975; Белоусов В. В. Геотектоника. Москва, 1976; Монин А. С. История Земли. Ленинград, 1977; Крумбигель Г., Вальтер Х. Ископаемые. Москва, 1980; Геологія в ХХІ столітті: шляхи розвитку та перспективи. К., 2001.

Д. Є. Макаренко

Стаття оновлена: 2006