Герасимович Іван - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Герасимович Іван

ГЕРАСИМО́ВИЧ Іван (27. 11. 1876, м. Галич, нині Івано-Фр. обл. – 11. 04. 1942, Берлін) – педагог, публіцист, громадський діяч. Закін. учит. семінарію в Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1898). Учителював у Галичині, через переслідування за нац.-просвітн. діяльність переїхав на Буковину. Один з ініціаторів заснування т-ва «Взаїмна поміч укр. вчительства» (1904), засн. і ред. першого в Австро-Угор. імперії укр. пед. двотижневика «Промінь» (1904– 07). Співпрацював в уряд. часописі «Педагогічні листки», видав «Підручник для управителів шкіл». Учасник 1-ї світ. війни в рядах австр. армії. У листопаді 1918 вступив до УГА (нач. прес. квартири при штабі). 1919 в Одесі потрапив у полон до більшовиків. Після втечі з в’язниці виїхав до Берліна, працював у ред. часопису «Українське слово». Опублікував 1922 у Берліні в перекладі на нім. мову брошури «Життя й відносини на Радянській Україні» та «Голод в Україні». Того ж року повернувся до Львова, працював в організац. відділі т-ва «Рідна школа» (1932–39 – ред. його однойм. друк. органу). 1939 виїхав до Кракова, працював у відділі шкіл. справ при Укр. центр. ком-ті, підготував метод. підручник «Праця учителя в школі» (Краків, 1940) та навч. посібники з арифметики для 2–3 класів нар. школи.

Пр.: Українські школи під польською владою. Станіслав, 1924; Збройна і культурна війна. Л., 1925; На тривогу! Основи української нації загрожені. Л., 1929; Геть з алкоголем і коршмами! Л., 1930; Як переводити шкільний плебісцит за українською мовою навчання. Л., 1939.

І. Вдовичин

Стаття оновлена: 2006