Гербарій

ГЕРБА́РІЙ (лат. herbarium, від herba — трава, рослина) — колекція спеціально зібраних, засушених або іншим способом зафіксованих та оброблених рослин; науково-дослідна або навчальна установа, у якій зберігаються й опрацьовуються гербарні колекції. Рослини, зібрані у польових умовах, засушуються, монтуються на листах цупкого паперу із зазначенням родової і видової назв (латиною), назви місця і дати збору, прізвища колектора, критич. приміток тощо. Осн. критерії Г.: абсолютне число гербар. зразків, в якому виражається багатство колекцій, пов’язане з охопленням усієї фітобіоти регіону; наявність і чисельність матеріалів, що репрезентують флору певної флорист. області, провінції, р-ну; наук. рівень таксоном. оброблення та ідентифікації матеріалів; наявність класич. іменних (персон.) колекцій та матеріалів, що відображають рівень ботан. дослідж. певного істор. періоду; наявність і чисельність типових зразків видів і внутр.-видових таксонів (підвиди, різновидності, форми); якість гербаризації та рівень оформлення, їх відповідність гербар. стандартам, наявність каталогів, комп’ютеризованих баз даних; перспективи розширення тощо. Розрізняють Г.: заг. (зберігаються рослини певної території — світу, Європи, країни, окремого регіону тощо, персон. колекції дослідників), спец. (колекція типів — еталон. зразків виду рослин, за якими він був описаний; лікар., декор., тех. та ін. рослин; обмінні; навч.; довідк. тощо).

Збирання й засушування рослин відоме з давніх часів. У найстарішому Г. (зберігся донині) представлені рослини з ритуал. обряду в єгипет. гробницях фараонів, датов. поч. 4 тис. до н. е. Термін «Г.» запровадив 1700 франц. ботанік Ж. Турнефор. У середні віки, а особливо у 17–19 ст. створення Г. набуло розповсюдження у всьому світі. До найдавніших належать Г.: Ґ. Цібо (1532, Рим), К. Радзенберґа (1534–59, м. Кассель, Німеччина), І. Ґераульта (1558, Париж), А. Цезальпіно (1563, Флоренція) та ін. Однією з найвідоміших колекцій рослин вважають Г. швед. натураліста К. Ліннея (18 ст.), який налічує 16 тис. арк. і зберігається у Лондоні (осн. частина), а також в Уппсалі (Швеція), Стокгольмі, Парижі. На відміну від більшості тогочас. Г., виготовлених у вигляді книг, колекція К. Ліннея складається з окремих аркушів з монтованими на них рослинами. У ній представлені, зокрема, типові зразки видів рослин, описаних з України (Scabiosa ucranica L., Nepeta ucranica L., Eryngium planum L. та ін.).

Нині найбільші Г. зберігаються у Нью-Йорку, Відні, Парижі, Берліні, С.-Петербурзі (представлені кілька мільйонів гербар. зразків, зокрема типових). В Україні відомі найбільші гербарні колекції: Інституту ботаніки НАНУ (бл. 2 млн арк.), Львів. (250 тис.), Чернів. (150 тис.), Дніпроп. і Київ. університетів, Донец. ботан. саду НАНУ (усі — по 100 тис.) та ін. Найстарішим в Україні є Г. Львів. університету (1783), згодом були створ. Г. Катеринослав. (нині Дніпропетровськ, 1818), Харків. (1825), Новорос. (нині Одеса, 1865) та Чернів. (1876) університетів, Львів. природн. музею ім. В. Дзедушицького (нині Держ. природознав. музей НАНУ, 1832) та ін. У 18– 19 ст. в Україні історично склалися традиції фундам. вивчення та гербаризації рослин. світу. До класич. вітчизн. Г. належать персон. колекції: В. Бессера, О. Роговича, В. Черняєва, І. Шмальгаузена, М. Турчанінова (Інститут ботаніки НАНУ); Ф. Гербіха, В. Тинецького, Г. Лобажевського (Держ. природознав. музей НАНУ у Львові); Б. Блоцького, О.-Є. Волощака, А. Ремана, Ф. Шура (Львів. університет); Ф. Графа, Є. Тангля, Ф. Гербіха, М. Гушуляка, Є. Топа (Чернів. університет); Л. Ваґнера, А. Марґіттая (Ужгород. університет); І. Акинфієва (Дніпроп. університет); Е. Ліндеманна (Одес. університет); Й. Пачоського (Херсон. краєзнавчий музей) та ін. Значна кількість гербар. матеріалів з України зберігається в Г. С.-Петербурга, Кракова, Праги та ін. На основі Г. написані «Флори», «Визначники», конспекти.

Завантажити статтю