Гербарій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гербарій

ГЕРБА́РІЙ (лат. herbarium, від herba – трава, рослина) – колекція спеціально зібраних, засушених або іншим способом зафіксованих та оброблених рослин; науково-дослідна або навчальна установа, у якій зберігаються й опрацьовуються гербарні колекції. Рослини, зібрані у польових умовах, засушуються, монтуються на листах цупкого паперу із зазначенням родової і видової назв (латиною), назви місця і дати збору, прізвища колектора, критич. приміток тощо. Осн. критерії Г.: абсолютне число гербар. зразків, в якому виражається багатство колекцій, пов’язане з охопленням усієї фітобіоти регіону; наявність і чисельність матеріалів, що репрезентують флору певної флорист. області, провінції, р-ну; наук. рівень таксоном. оброблення та ідентифікації матеріалів; наявність класич. іменних (персон.) колекцій та матеріалів, що відображають рівень ботан. дослідж. певного істор. періоду; наявність і чисельність типових зразків видів і внутр.-видових таксонів (підвиди, різновидності, форми); якість гербаризації та рівень оформлення, їх відповідність гербар. стандартам, наявність каталогів, комп’ютеризованих баз даних; перспективи розширення тощо. Розрізняють Г.: заг. (зберігаються рослини певної території – світу, Європи, країни, окремого регіону тощо, персон. колекції дослідників), спец. (колекція типів – еталон. зразків виду рослин, за якими він був описаний; лікар., декор., тех. та ін. рослин; обмінні; навч.; довідк. тощо).

Збирання й засушування рослин відоме з давніх часів. У найстарішому Г. (зберігся донині) представлені рослини з ритуал. обряду в єгипет. гробницях фараонів, датов. поч. 4 тис. до н. е. Термін «Г.» запровадив 1700 франц. ботанік Ж. Турнефор. У середні віки, а особливо у 17–19 ст. створення Г. набуло розповсюдження у всьому світі. До найдавніших належать Г.: Ґ. Цібо (1532, Рим), К. Радзенберґа (1534–59, м. Кассель, Німеччина), І. Ґераульта (1558, Париж), А. Цезальпіно (1563, Флоренція) та ін. Однією з найвідоміших колекцій рослин вважають Г. швед. натураліста К. Ліннея (18 ст.), який налічує 16 тис. арк. і зберігається у Лондоні (осн. частина), а також в Уппсалі (Швеція), Стокгольмі, Парижі. На відміну від більшості тогочас. Г., виготовлених у вигляді книг, колекція К. Ліннея складається з окремих аркушів з монтованими на них рослинами. У ній представлені, зокрема, типові зразки видів рослин, описаних з України (Scabiosa ucranica L., Nepeta ucranica L., Eryngium planum L. та ін.).

Нині найбільші Г. зберігаються у Нью-Йорку, Відні, Парижі, Берліні, С.-Петербурзі (представлені кілька мільйонів гербар. зразків, зокрема типових). В Україні відомі найбільші гербарні колекції: Ін-ту ботаніки НАНУ (бл. 2 млн арк.), Львів. (250 тис.), Чернів. (150 тис.), Дніпроп. і Київ. ун-тів, Донец. ботан. саду НАНУ (усі – по 100 тис.) та ін. Найстарішим в Україні є Г. Львів. ун-ту (1783), згодом були створ. Г. Катеринослав. (нині Дніпропетровськ, 1818), Харків. (1825), Новорос. (нині Одеса, 1865) та Чернів. (1876) ун-тів, Львів. природн. музею ім. В. Дзедушицького (нині Держ. природознав. музей НАНУ, 1832) та ін. У 18– 19 ст. в Україні історично склалися традиції фундам. вивчення та гербаризації рослин. світу. До класич. вітчизн. Г. належать персон. колекції: В. Бессера, О. Роговича, В. Черняєва, І. Шмальгаузена, М. Турчанінова (Ін-т ботаніки НАНУ); Ф. Гербіха, В. Тинецького, Г. Лобажевського (Держ. природознав. музей НАНУ у Львові); Б. Блоцького, О.-Є. Волощака, А. Ремана, Ф. Шура (Львів. ун-т); Ф. Графа, Є. Тангля, Ф. Гербіха, М. Гушуляка, Є. Топа (Чернів. ун-т); Л. Ваґнера, А. Марґіттая (Ужгород. ун-т); І. Акинфієва (Дніпроп. ун-т); Е. Ліндеманна (Одес. ун-т); Й. Пачоського (Херсон. краєзнав. музей) та ін. Значна кількість гербар. матеріалів з України зберігається в Г. С.-Петербурга, Кракова, Праги та ін. На основі Г. написані «Флори», «Визначники», конспекти.

Літ.: Скворцов А. К. Гербарий: Пособ. по методике и технике. Москва, 1977; Чопик В. І. та ін. Гербарій: Історія, створення та функціонування. К., 1999.

М. В. Шевера

Стаття оновлена: 2006