Гербарій

Визначення і загальна характеристика

ГЕРБА́РІЙ (лат. herbarium, від herba — трава, рослина) — колекція спеціально зі­браних, засушених або іншим способом зафіксованих та оброблених рослин; науково-дослідна або на­вчальна установа, у якій зберігаються й опрацьовуються гербарні колекції. Рослини, зі­брані у польових умовах, засушуються, монтуються на листах цупкого паперу із за­значе­н­ням родової і видової назв (латиною), назви місця і дати збору, прі­звища колектора, критич. приміток тощо. Осн. критерії Г.: абсолютне число гербар. зразків, в якому виражається багатство колекцій, повʼязане з охопле­н­ням усієї фітобіо­ти регіону; наявність і чисельність матеріалів, що ре­презентують флору певної флорист. області, провінції, р-ну; наук. рівень таксоном. обробле­н­ня та ідентифікації матеріалів; наявність класич. імен­них (персон.) колекцій та матеріалів, що від­ображають рівень ботан. дослідж. певного істор. періоду; наявність і чисельність типових зразків видів і внутр.-видових таксонів (під­види, різновидності, форми); якість гербаризації та рівень оформле­н­ня, їх від­повід­ність гербар. стандартам, наявність каталогів, компʼютеризованих баз даних; пер­спективи роз­шире­н­ня тощо. Роз­різняють Г.: заг. (зберігаються рослини певної території — світу, Європи, країни, окремого регіону тощо, персон. колекції дослідників), спец. (колекція типів — еталон. зразків виду рослин, за якими він був описаний; лікар., декор., тех. та ін. рослин; обмін­ні; навч.; довідк. тощо).

Збира­н­ня й засушува­н­ня рослин ві­доме з давніх часів. У най­старішому Г. (зберігся донині) пред­ставлені рослини з ритуал. обряду в єгипет. гробницях фараонів, датов. поч. 4 тис. до н. е. Термін «Г.» за­провадив 1700 франц. ботанік Ж. Турнефор. У середні віки, а особливо у 17–19 ст. створе­н­ня Г. набуло роз­по­всюдже­н­ня у всьому світі. До найдавніших належать Г.: Ґ. Цібо (1532, Рим), К. Радзенберґа (1534–59, м. Кас­сель, Німеч­чина), І. Ґераульта (1558, Париж), А. Цезальпіно (1563, Флоренція) та ін. Однією з найві­доміших колекцій рослин вважають Г. швед. натураліста К. Лін­нея (18 ст.), який налічує 16 тис. арк. і зберігається у Лондоні (осн. частина), а також в Уп­псалі (Швеція), Стокгольмі, Парижі. На від­міну від більшості тогочас. Г., виготовлених у ви­гляді книг, колекція К. Лін­нея складається з окремих аркушів з монтованими на них рослинами. У ній пред­ставлені, зокрема, типові зразки видів рослин, описаних з України (Scabiosa ucranica L., Nepeta ucranica L., Eryngium planum L. та ін.).

Нині найбільші Г. зберігаються у Нью-Йорку, Відні, Парижі, Берліні, С.-Петербурзі (пред­ставлені кілька міль­йонів гербар. зразків, зокрема типових). В Україні ві­домі найбільші гербарні колекції: Ін­ституту ботаніки НАНУ (бл. 2 млн арк.), Львів. (250 тис.), Чернів. (150 тис.), Дні­проп. і Київ. університетів, Донец. ботан. саду НАНУ (усі — по 100 тис.) та ін. Най­старішим в Україні є Г. Львів. університету (1783), згодом були створ. Г. Катеринослав. (нині Дні­пропетровськ, 1818), Харків. (1825), Новорос. (нині Одеса, 1865) та Чернів. (1876) університетів, Львів. природн. музею ім. В. Дзедушицького (нині Держ. природо­знав. музей НАНУ, 1832) та ін. У 18– 19 ст. в Україні історично склалися традиції фундам. ви­вче­н­ня та гербаризації рослин. світу. До класич. вітчизн. Г. належать персон. колекції: В. Бес­сера, О. Роговича, В. Черняєва, І. Шмальгаузена, М. Турчанінова (Ін­ститут ботаніки НАНУ); Ф. Гербіха, В. Тинецького, Г. Лобажевського (Держ. природо­знав. музей НАНУ у Львові); Б. Блоцького, О.-Є. Волощака, А. Ремана, Ф. Шура (Львів. університет); Ф. Графа, Є. Тангля, Ф. Гербіха, М. Гушуляка, Є. Топа (Чернів. університет); Л. Ваґнера, А. Марґіт­тая (Ужгород. університет); І. Акинфієва (Дні­проп. університет); Е. Ліндеман­на (Одес. університет); Й. Пачоського (Херсон. крає­знавчий музей) та ін. Значна кількість гербар. матеріалів з України зберігається в Г. С.-Петербурга, Кракова, Праги та ін. На основі Г. написані «Флори», «Ви­значники», кон­спекти.

Літ.: Скворцов А. К. Гербарий: Пособ. по методике и технике. Москва, 1977; Чопик В. І. та ін. Гербарій: Історія, створе­н­ня та функціонува­н­ня. К., 1999.

М. В. Шевера

Завантажити статтю