Геронтопсихологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Геронтопсихологія

ГЕРОНТОПСИХОЛО́ГІЯ (від грец. γέρων(γέροντος) – старий і психологія) – галузь психологічної науки, що вивчає явища, процеси, пов’язані зі старінням організму людини, виявляє в ньому інволюційні тенденції (притуплення окремих психічних функцій, затухання певних процесів, спад активності особи). Предметом Г. є вивчення аспектів старості і психол. підготовки до неї особистості. Однією з найскладніших проблем Г. є визначення віку старості, оскільки це явище не лише біол., а й соц. та психол., і початок соц. і психол. старіння у часі може не збігатися з початком біол. старіння. Однак умовно виділяють 3 періоди геронтогенезу: похилий вік (для чоловіків – 60–74 р., для жінок – 55–74 р.); старечий (75–90 р.); довгожителі (90 р. і більше). Науковці визначають процес старіння як внутрішньо суперечливий, за якого відбувається зниження рівня активності організму внаслідок дії закону гетерохронії (різної спрямованості змін в окремих функціон. системах організму). Особливе значення мають еволюц.-інволюц. процеси в ЦНС, зокрема ослаблення збудження і гальмування. Встановлено, що в першу чергу старіють процес гальмування і рухливість нерв. процесів. Водночас у період геронтогенезу відбувається пристосування до нових умов життєдіяльності і підвищення різними способами біол. активності структур організму, що забезпечують його працездатність. У свідомій регуляції поведінки, спрямованої на збереження індивід. орг-ції та її подальший розвиток, велику роль відіграють емоц. сфера, психомоторика і мовна діяльність як інтеграл. характеристики психіки людини. Найкраще зберігає свої функції словесно-логічна пам’ять. Основою її стійкості в похилому віці є смислові зв’язки. У період геронтогенезу посилюються суперечливість, нерівномірність і гетерохронічність не лише в соматич. орг-ції, а й на рівні психол. функцій (напр., з віком вибіркового характеру набувають погіршення роботи слухового аналізатора, зниження рівня сприймання різних кольорів, сенсорного поля зору). Суттєвою проблемою в період геронтогенезу є зниження рівня соц.-психол. захисту, зокрема поява почуття беззахисності (внаслідок руйнування багатьох значущих зв’язків), що може спричинити надлишкову агресивність, конфліктність особистості (внутр.- і міжособистісну), спроби суїциду. На збереження і подальший розвиток психол. функцій у період геронтогенезу впливають освіта, профес. та творча діяльність людини. Актив. довголіттю людини похилого віку сприяє розвиток її як соціально актив. особистості та як суб’єкта творчої діяльності. Вивчення особливостей життєдіяльності людського організму в старості здійснюють науковці Ін-ту психології ім. Г. Костюка АПНУ (Т. Титаренко, О. Донченко та ін.) та Ін-ту геронтології АМНУ (послідовники В. Фролькіса; обидва – Київ).

Літ.: Костюк Г. С. Вікова психологія. К., 1978; Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. К., 1984; Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт и гармония. К., 1997; Щітка О. П. Вікова психологія дорослої людини. Ніжин, 2001.

О. В. Лавренко

Стаття оновлена: 2006