Геронтопсихологія

Визначення і загальна характеристика

ГЕРОНТОПСИХОЛО́ГІЯ (від грец. γέρων(γέροντος) — старий і психологія) — галузь психологічної науки, що ви­вчає явища, процеси, повʼязані зі старі­н­ням організму людини, виявляє в ньому інволюційні тенденції (притупле­н­ня окремих психічних функцій, затуха­н­ня певних процесів, спад активності особи). Предметом Г. є ви­вче­н­ня аспектів старості і психол. під­готовки до неї особистості. Однією з най­складніших про­блем Г. є ви­значе­н­ня віку старості, оскільки це явище не лише біол., а й соц. та психол., і початок соц. і психол. старі­н­ня у часі може не збігатися з початком біол. старі­н­ня. Однак умовно виділяють 3 періоди геронтогенезу: похилий вік (для чоловіків — 60–74 р., для жінок — 55–74 р.); старечий (75–90 р.); довгожителі (90 р. і більше). Науковці ви­значають процес старі­н­ня як внутрішньо суперечливий, за якого від­бувається зниже­н­ня рівня активності організму внаслідок дії закону гетерохронії (різної спрямованості змін в окремих функціон. системах організму). Особливе значе­н­ня мають еволюц.-інволюц. процеси в ЦНС, зокрема ослабле­н­ня збудже­н­ня і гальмува­н­ня. Встановлено, що в першу чергу старіють процес гальмува­н­ня і рухливість нерв. процесів. Водночас у період геронтогенезу від­бувається при­стосува­н­ня до нових умов жит­тєдіяльності і під­вище­н­ня різними способами біол. активності структур організму, що забезпечують його праце­здатність. У сві­домій регуляції поведінки, спрямованої на збереже­н­ня індивід. організації та її подальший роз­виток, велику роль ві­ді­грають емоц. сфера, психомоторика і мовна діяльність як інтеграл. характеристики психіки людини. Найкраще зберігає свої функції словесно-логічна памʼять. Основою її стійкості в похилому віці є смислові звʼязки. У період геронтогенезу посилюються суперечливість, нерівномірність і гетерохронічність не лише в соматич. організації, а й на рівні психол. функцій (напр., з віком вибіркового характеру набувають погірше­н­ня роботи слухового аналізатора, зниже­н­ня рівня спри­йма­н­ня різних кольорів, сенсорного поля зору). Сут­тєвою про­блемою в період геронтогенезу є зниже­н­ня рівня соц.-психол. захисту, зокрема поява почу­т­тя без­захисності (внаслідок руйнува­н­ня багатьох значущих звʼязків), що може спричинити надлишкову агресивність, конфліктність особистості (внутр.- і між­особистісну), спроби суїциду. На збереже­н­ня і подальший роз­виток психол. функцій у період геронтогенезу впливають освіта, профес. та творча діяльність людини. Актив. довголі­т­тю людини похилого віку сприяє роз­виток її як соціально актив. особистості та як субʼєкта творчої діяльності. Ви­вче­н­ня особливостей жит­тєдіяльності людського організму в старості здійснюють науковці Ін­ституту психології ім. Г. Костюка АПНУ (Т. Титаренко, О. Донченко та ін.) та Ін­ституту геронтології АМНУ (послідовники В. Фролькіса; обидва — Київ).

Літ.: Костюк Г. С. Вікова психологія. К., 1978; Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. К., 1984; Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт и гармония. К., 1997; Щітка О. П. Вікова психологія дорослої людини. Ніжин, 2001.

О. В. Лавренко

Завантажити статтю