Гідробіології інститут НАНУ

ГІДРОБІО­ЛО́ГІЇ Ін­ститут НАНУ — науково-дослідна установа, що досліджує про­блеми гідробіології, зокрема у галузі гідро­екологічного про­гнозува­н­ня наслідків антропо- і техноген­ного впливів на гідро­сферу. У структурі Ін­ституту — 11 наук. від­ділів та лаб., Лютіз. (Київ. обл.) гідробіол. станція, Білоцерків. екс­перим. гідробіол. станція. Історія Ін­ституту бере початок від часу заснува­н­ня при Київ. товаристві любителів природи Дні­пров. біол. станції (1909), першим дир. якої був М. Кеп­пен. 1920– 21 станцією завідував М. Холодний, деякий час тут працював В. Вернадський. 1921 станція уві­йшла до складу ВУАН, а 1934 була реорганіз. у Гідробіол. станцію ВУАН. 1940 на базі станції створ. Г. і. АН УРСР (сучасна назва від 1991). Від часу створе­н­ня станції осн. напрямами її дослідж. були типол. та регіонал. особливості Дні­пра і його заплав. водойм, закономірності живле­н­ня і росту риб, пита­н­ня продуктив. та сан. гідробіо­логії (Я. Ролл, М. Товбін). У 40-х рр. науковці Г. і. ви­вчали гідробіол. та іхтіол. про­блеми, повʼязані з роз­витком риб. господарства. Тоді ж роз­почато комплексні дослідж. пониз­зя Дунаю та придунай. лиманів, проведено ценолог. аналіз пониз­зя Дунаю, Дні­пра і Дністра (Ю. Марковський). Від 50-х рр. пріоритет. напрямом діяльності Ін­ституту стало комплексне дослідж. Дні­пра, повʼязане з роз­робле­н­ням проектів будівництва Дні­пров. каскаду ГЕС і водо­ймищ (Л. Зімбалевська, Г. При­ймаченко, Я. Цееб), а також біо­логії риб (М. Білий, К. Бугай, В. Владимиров, В. Жукинський, П. Сухойван). У 60-х рр. роз­винуто вче­н­ня про формува­н­ня гідрохім. режиму водо­ймищ рівнин. річок та роз­роблено основи наук. про­гнозува­н­ня гідрохім. режиму водо­ймищ. За цикл робіт з гідрохімії вод України колектив авторів під керівництвом О. Алмазова удостоєно Держ. премії УРСР у галузі н. і т. (1972). Тоді ж роз­почато ви­вче­н­ня процесів біол. за­брудне­н­ня водойм і пошуки засобів упр. цими процесами; ви­значено причини й закономірності масового роз­витку синьозелених водоростей у водо­ймищах Дні­пров. каскаду; роз­роблено наук. під­ходи щодо проведе­н­ня заходів зі зменше­н­ня негатив. наслідків «цвіті­н­ня» води, поліпше­н­ня її якості та сан.-біол. стану ново­створ. водо­сховищ ГЕС (Л. Брагінський, Л. Сіренко, О. Топачевський, Я. Цееб). У 70-х рр. в Ін­ституті сформувалися нові наук. напрями: водна токсикологія, радіо­екологія внутр. водойм, екол. про­гнозува­н­ня при гідробудівництві. Значно роз­ширилися дослідж. Дні­пра та водойм Пн.-Зх. Причорноморʼя, зокрема Дністра та укр. ділянки Дунаю. Найважливішим зав­да­н­ням Ін­ституту було роз­робле­н­ня концептуал. під­ходів до екол. оцінки та про­гнозу змін, повʼязаних з великомас­штаб. гідротех. будівництвом на Дні­прі, Дністрі та ін. водних обʼєктах. За цикл робіт з питань екол. оцінки впливу гідротех. будівництва на водні обʼєкти колектив спів­роб. Ін­ституту під керівництвом В. Романенка удостоєно Держ. премії України в галузі науки і техніки (1995). Роз­робле­н­ня концептуал. під­ходів до зʼясува­н­ня закономірностей формува­н­ня якості води в ка­налах, створ. на Дні­прі, стало основою для роз­витку нового напряму гідро­екології — управлі­н­ня водними екосистемами (О. Оксіюк, В. Тимченко). Нині важливе місце в наук. діяльності Ін­ституту за­ймають гідрохім. (П. Лин­ник), токсикол. (О. Арсан) та радіоекол. (М. Кузьменко) дослідж. В остан­ні роки набули роз­витку екол.-фізіол. дослідж., повʼязані з ви­вче­н­ням механізмів адаптації водяних тварин до змін абіо­тич. факторів середовища (В. Романенко, В. Соломатіна, Ю. Крот). Ці дослідж. заклали фундам. основи біо­технол. напряму, повʼязаного з культивува­н­ням гідробіо­нтів у регульов. системах водопідготовки з метою отрима­н­ня біол. сировини та від­новле­н­ня якості води. В Ін­ституті працюють 1 академік НАНУ, 16 д-рів н. На базі Ін­ституту 1993 створ. Гідро­екологічне товариство України. Від 1965 при Ін­ституті видається «Гидробиологический журнал». Директори: В. Романенко (1980-2016), від 2016 — С. Афанасьєв.

Завантажити статтю