Гідроекологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гідроекологія

ГІДРОЕКОЛО́ГІЯ (від гідро… і екологія) – галузь біології, що вивчає водні екосистеми або їх частини як цілісну систему взаємодіючих живих (біотичних) і неживих (абіотичних) компонентів. У сучас. біол. науці виділяють суборганізмові (молекуляр., генний, клітин., тканин.), організмовий та надорганізмові (популяц., біоценот., екосистем. та біосфер.) рівні орг-ції живого. Г. вивчає закономірності життя переважно на надорганізм. рівнях, у нерозривному зв’язку з умовами водного середовища та прилеглих територій. Найширше Г. використовує дані гідрол. і гідрохім. дослідж. таких наук, як екол. гідрологія та екол. гідрохімія. Серед найважливіших напрямів Г. – водна радіоекологія та водна токсикологія. Осн. методи Г.: спостереження в природі; вивчення видового складу гідробіонтів та кількіс. показників розвитку окремих видів; хім. аналіз води та донних відкладень; експерименти на окремих популяціях, біоценозах та екосистемах; лаб. та матем. моделювання водних екосистем; застосування новітніх тех. засобів – підвод. телебачення, різних датчиків – для отримання оператив. інформації про стан водяних організмів. Для опрацювання отриманої інформації застосовується комп’ютерна техніка (екоінформатика).

Г. як самост. наука сформувалася в Україні наприкінці 20 ст., коли в навч. програми ВНЗів (зокрема Києво-Могилян. академії, Київ. ун-ту, Нац. аграр. ун-ту та ін.) були введені спец. курси з Г.

Г. – це також і соц.-екол. дисципліна, що вивчає антропоген. вплив на якість води, стан та функціонування водних екосистем в цілому як складових довкілля людини. Серед осн. чинників антропоген. впливу: гідротех. буд-во, зокрема зарегульовування річк. стоку при спорудженні гребель; випрямлення русел річок; поглиблювання дна; скидання у водні об’єкти забруднених вод; надходження забруднювачів з водозбір. площі. Однією з осн. проблем сучас. Г. є якість води, зокрема екол. основи її формування в екосистемах різних водних об’єктів (річках, озерах, водосховищах, морях і океанах), процеси забруднення – самоочищення, реакції екосистем на різні антропогенні впливи. За умов посиленого антропоген. впливу біол. продуктивність водойм істотно знижується, тому вона безпосередньо пов’язана з якістю води. Гідроекол. дослідж. сприяють найбільш раціональному та економічно ефективному вирішенню проблем збереження довкілля (т. зв. менеджмент довкілля). Особливого значення набули гідроекол. проблеми для України, яка є однією з малозабезпечених водними запасами країною Європи (в середньому на душу населення припадає бл. 1,0 тис. м3 місц. водних ресурсів, для порівняння в Європі – 4,6 тис. м3). Дефіцит водних ресурсів призводить до того, що здатність водойм до відновлення якості води наближається до критич. рівня і, разом з тим, зменшується біол. різноманіття водного середовища. Вивчення механізмів функціонування водних екосистем є основою для вирішення багатьох завдань, пов’язаних з підвищенням продуктивності водойм, поліпшенням якості води в них та здійсненням водоохорон. заходів на водозбір. площах. Деякі питання Г. вивчає гідробіологія.

В Україні проблеми Г. досліджують в Ін-ті біології пд. морів НАНУ (Севастополь), Ін-ті гідробіології НАНУ (Київ), НДІ біології Дніпроп. ун-ту, Укр. НДІ екол. проблем (Харків), а також в Ін-ті риб. госп-ва УААН (Київ), Пд. НДІ мор. риб. госп-ва та океанографії (м. Керч, АР Крим). Як навч. дисципліну Г. запроваджено в Нац. ун-ті «Києво-Могилян. академія», Нац. аграр. ун-ті (Київ), Херсон. аграр. ун-ті та ін.

Літ.: Константинов А. С. Общая гидробиология: Учеб. Москва, 1972; Романенко В. Д. Основи гідроекології. К., 2001; рос. мовою – К., 2004.

В. Д. Романенко

Стаття оновлена: 2006