Гідроелектростанція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гідроелектростанція

ГІДРОЕЛЕКТРОСТА́НЦІЯ (ГЕС) – комплекс споруд та устаткування для перетворення енергії водного потоку, що виникає при падінні (напорі) води, в електричну. На річках рівнин. і передгірних р-нів створюють переважно за допомогою греблі. Будівлю ГЕС споруджують поруч з греблею, частину устаткування встановлюють усередині греблі або ж безпосередньо за нею у нижньому б’єфі. На гірських річках найчастіше будують деривац. ГЕС, напір у яких створюють, як правило, за допомогою деривац. водоводів (каналів, труб, тунелів) за рахунок різниці відміток початку і кінця водоводу або шляхом застосування греблі і деривації водночас. Осн. енергет. устаткування розміщують у приміщенні ГЕС: у машинному залі – гідроагрегати, допоміжне обладнання, зокрема устаткування автоматич. керування і контролю; у центр. посту керування – пульт оператора-диспетчера, або автооператор Г. Трансформаторна підстанція (для підвищення напруги) може бути як усередині будинку ГЕС, так і в окремих будівлях чи на відкритих майданчиках. За потужністю (у МВт) ГЕС поділяють на потужні (понад 250), середні (25– 250) та малі (менша 25-ти). Потужність залежить від напору, витрати води через гідротурбіни та коефіцієнта корисної дії гідроагрегату. За величиною напору ГЕС поділяють на високо- (понад 60 м), середньо- (25– 60 м) і низьконапірні (менший 25-ти м). На рівнин. річках напори рідко перевищують 100 м, на гірських за допомогою гребель можна створити напори до 300 м, за допомогою деривації – до 1500 м. Ця класифікація прибл. відповідає і типам енергет. устаткування. На високонапір. ГЕС застосовують ковшові і радіально-осьові турбіни з металевими спіральними камерами; на середньонапір. – поворотно-лопаткові та радіально-осьові турбіни з залізобетон. і металевими спіральними камерами, на низьконапір. – поворотно-лопаткові турбіни у залізобетон. спіральних камерах, іноді – горизонт. турбіни у капсулах чи відкритих камерах. За схемою використання водних ресурсів і концентрації напорів ГЕС поділяють на руслові, пригребельні, деривац. з напір. і безнапір. дериваціями, змішані, гідроакумулювал. (ГАЕС) та припливні (ПЕС). Особливе місце серед них займають дві останні. Спорудження ГАЕС зумовлене зростанням потреб у піковій потужності великих енергет. систем. Властивість ГАЕС акумулювати енергію ґрунтується на тому, що вільна в енергосистемі у певний період часу електроенергія використовується агрегатами ГАЕС, які, працюючи у режимі насоса, перекачують воду з водосховища до верхнього акумулювал. басейну. В період піків навантаження акумульована таким чином енергія повертається до енергосистеми, і вода з верхнього акумулювал. басейну трубопроводами надходить до гідроагрегатів, які працюють у режимі генераторів струму. Потужність окремих ГАЕС з такими оборотними гідроагрегатами сягає 1620-ти МВт (Корнуолл, США). ПЕС перетворюють енергію морських припливів у електричну, яка внаслідок періодичності припливів і відпливів може бути використана в енергосистемах лише разом з енергією регулювал. електростанцій, що заповнюють провали потужності ПЕС протягом доби чи місяців. 1967 у Франції закінчено буд-во ПЕС заг. потужністю 240 МВт (24 агрегати). За характером використання води й умовами роботи розрізняють ГЕС на природ. стоці без регулювання, з добовим, тижневим, сезон. (річним) і багаторічним регулюванням.

Найбільші ГЕС України побудовані на Дніпрі – 6 і Дністрі – 1. З них лише Кременчуцька і Дністровська працюють при річному (з переходом на багаторічне) регулюванні стоку.

А. В. Яцик

Стаття оновлена: 2006