Гідролокація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гідролокація

ГІДРОЛОКА́ЦІЯ (від гідро… і локація) – галузь радіоелектроніки та гідрофізики. Забезпечує отримання інформації про підводні об’єкти за допомогою прийому та аналізу акуст. хвиль, що поширюються у морському середовищі. Г. є також методом визначення місцезнаходження (напрямку і відстані) об’єктів у морі. Об’єкти Г. (підводні човни, надводні військ. кораблі та цивіл. судна, міни) називають гідролокац. цілями, сукупність даних про цілі, отриманих засобами Г., – гідролокац. інформацією, збирання якої забезпечує підводне спостереження пасив. або актив. методом. При пасив. Г. спосіб підвод. спостереження базується на прийомі та обробці акуст. сигналів (шумів), випромінюваних самими об’єктами (шумопеленгування). Активна Г. встановлює наявність і визначає властивість підвод. об’єктів шляхом випромінювання зондуючих сигналів і наступ. обробки відбитих від цілей ехо-сигналів. Гідролокац. методи використовуються в природі, зокрема широко відомі локац. можливості морських тварин (кити, дельфіни та ін.). Про локац. можливості згадував у кін. 15 – на поч. 16 ст. у своїх працях Леонардо да Вінчі. Як самостійна наук. дисципліна Г. сформувалася у 20 ст., хоча ще 1807 акад. Петербур. АН Я. Захаров висловив ідею вимірювати відстань за допомогою ехолокації. Протягом минулого століття Г. набула величез. значення в основному завдяки необхідності забезпечення безпеки плавання суден та вимогам військ.-мор. флоту. Здебільшого поняття Г. пов’язують з актив. Г. Тех. засоби отримання гідролокац. інформації, які використовують принцип Г., лежать в основі роботи гідроакуст. (гідролокац.) станцій. Станції, які використовують методи актив. Г., називаються гідролокаторами, пасив. Г. – шумопеленгаторами. Наук.-тех. забезпечення галузі здійснюють Гідроприладів Київський державний науково-дослідний інститут, «Славутич» Київське державне науково-виробниче об’єднання, «Київський політехнічний інститут» Національний технічний університет України, Кібернетики інститут НАНУ, а також приладобуд. з-ди України, зусиллями яких були створені декілька поколінь гідролокац. станцій різного призначення. У розвиток Г. знач. внесок зробили укр. вчені та конструктори М. Карновський, Н. Гаткін, О. Лейко, В. Коваль, О. Алещенко, Ю. Бурау, А. Гурін, Ю. Трофимов та ін. Як галузь радіоелектроніки Г. використовує досягнення гідродинаміки, п’єзотехніки, статист. методів обробки сигналів, цифр. обчислювал. техніки тощо. Остан. часом, окрім військ.-мор. флоту, методи Г. також широко використовують у вирішенні проблем дослідж. океану, мор. навігації, рибопошуку.

Літ.: Бреховских Л. М. Волны в слоистых средах. Москва. 1957; Зарайский В. А., Тюрин А. М. Теория гидролокации. Ленинград, 1975; Евтютов А. П., Колесников А. Е., Корепин Е. А. Справочник по гидроакустике. Ленинград, 1988; Грабарь А. Г., Захаров И. С., Тимошенко В. И., Шошков Е. Н. История гидроакустики. Ростов-на-Дону, 2002.

О. М. Алещенко

Стаття оновлена: 2006