Гідротерапія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гідротерапія

ГІДРОТЕРАПІ́Я (від гідро... і терапія) – лікувально-профілактичне зовнішнє застосування прісних вод. Іноді Г. розуміють у ширшому значенні, включаючи до неї також внутрішнє їх застосування (вживання холодної та теплої води з лікув. цілями, промивання і гідромасаж внутр. порожнин організму, парові інгаляції тощо), зовн. та внутр. використання мінерал. вод (питна та бальнеотерапія). Застосування елементів Г. відоме з давнiх часів. Питаннями удосконалення її методів займалися Гiппократ, Асклепіад та iн. В епоху середньовіччя розвиток Г. припинився і відновився лише в новий час у працях В. Присніца, Гана, Ортеля, Кнайппа, Платена та ін. Ґрунтовні наук. дослідж. у цiй галузi здійснено переважно у 19– 20 ст. (С. Боткін, Б. Гржимайло, М. Мудров, О. Нікітін, Платіс’єр, Г. Йордан і E. Конраді, А. Киричинський, О. Обросов, В. Олефіренко, І. Оранський, О. Щербак та ін.). У 20 ст. в Німеччині, Франції, Італії, Болгарії, Польщі та ін. країнах засновано низку iн-тів з вивчення проблем Г. В СРСР провідними наук. закладами з розроблення її методів були Центр. (Москва), П’ятигор., Свердлов. (нині Єкатеринбург), Сочин. НДI курортологiї та фiзiотерапiї (усі – РФ), Всеукр. ін-т курортології та бальнеотерапії (нині Укр. НДІ мед. реабілітації та курортології, Одеса). Нині в Українi дослідж. в цій галузі здійснюють також фахівці Укр. НДІ дит. курортології і фізіотерапії (м. Євпаторія) та Крим. респ. НДІ фіз. методів лікування та мед. кліматології ім. І. Сеченова (м. Ялта, обидва – АР Крим).

Г. проводять у вигляді ванн, душів, вологих обгортань, обливань, обтирань, компресів, процедур у басейнах і банях (сауна, парова баня). Для підвищення ефективності дії прісної води до неї додають ароматичні та лікув. речовини. Фізіол. та лікув. дія Г. залежить від виду процедури і базується на терміч., мех. та хім. (при додаванні хім. речовин) подразненнях рецепторів шкіри та слизових оболонок. Прохолодні та холодні водні процедури тонізують нерв. систему та м’язи. Під їхнім впливом звужуються судини, активізується серц. діяльність, збільшується ударний та хвилин. об’єм крові, знижується проникність тканин, поглиблюється дихання, стимулюються механізми імун. захисту організму і термоадаптації. Такі процедури рекомендують також для загартовування. Теплі водні процедури мають седатив. та протизапал. ефекти, знижують підвищені артеріал. тиск та м’язовий тонус, уповільнюють пульс та дихання, поліпшують периферич. плин крові. Їх використовують для лікування хроніч. запал. захворювань, неврозів, гіпертензій різного походження тощо. Гарячі водні процедури збуджують нерв. систему, активізують серц. діяльність і дихання, артеріал. тиск на початку процедури може підвищуватися, згодом – знижується, більшою мірою розширюються периферичні судини (гіперемія тканин) і покращується обмін речовин, підвищуються проникність тканин та рівень потовиділення, що зумовлює розсмоктувал. та дезінтоксикац. ефекти. Застосовують їх переважно при обмін. захворюваннях, подоланні наслідків травм і захворюваннях периферич. нерв. системи та органів опорно-рухового апарату і травної системи. Дія мех. фактора залежить від його сили: інтенсивніші процедури (розтирання, душі високого тиску) діють збуджуюче, посилюють периферич. крово- та лімфообіг, процедури малої інтенсивності (душі низького тиску, купання, обливання) врівноважують нерв. процеси.

Обтирання – освіжаюча та тонізуюча процедура. Зазвичай її проводять як ввідну до курсу Г., а також для лікування людей з захворюваннями нерв. системи та для загартовування. Обливання (заг. та місцеве) залежно від т-ри діє заспокійливо чи тонізуюче. Його використовують при функціон. порушеннях серц.-судин. та нерв. систем, а прохолодне – також з метою загартовування. Вплив вологого обгортання залежить від його тривалості. Перші 10–15 хв. воно діє тонізуюче, а на хворих з гарячкою – жарознижуюче, через 30– 40 хв. наступає заспокоєння, потім – потогін. ефект та посилення обміну речовин. Прісні ванни залежно від т-ри і тривалості діють на організм збуджуюче, тонізуюче чи заспокійливо. Їх поділяють на заг., місцеві (ручні, ножні, сидячі, для обличчя тощо) та спеціальні (для підвод. душу-масажу, для витягування хребта, для підвод. кишк. промивань). Для тренування механізмів терморегуляції організму і підвищення його стійкості до мінливих умов довкілля використовують контрастні ванни. Вихрові та вібраційні ванни стимулюють крово- та лімфообіг, обмін речовин, знімають біль. Тривалість лікув. ванн коливається від 10 до 40 хв., на курс лікування – в середньому від 10 до 20 процедур. Лікув. душі (дощовий, пиловий, струминний, циркулярний, віяловий, висхідний тощо) застосовують як тонізуючі (прохолодні та гарячі, високого тиску) та для врівноваження нерв. процесів (теплі, низького тиску). Тривалість процедур у лікув. душах – від 3 до 15 хв. При купанні у басейні до заг. дії прохолодної водної процедури додається тренувальна дія подолання мех. опору середовища. Бані мають ефект гарячих водних процедур з посиленою терміч. дією на органи дихання.

Лiт.: Олефиренко В. Т. Водотеплолечение. Москва, 1986; Кенц В. В. Водолікування // Основи курортології. К., 2003.

О. М. Ярош

Стаття оновлена: 2006