Красноріченське - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Красноріченське

КРАСНОРІ́ЧЕНСЬКЕ (до 1973 – Кабаннє) – селище місь­­кого типу Кремінського району Луганської області. Краснорічен. селищ. раді підпорядк. села Залиман і Площанка. Знаходиться на р. Красна (притока Сіверського Дінця), за 180 км від обл. центру, за 18 км від рай­центру та 6 км від автомагістра­лі Сватове–Луганськ. Пл. 12,09 км2 . Насел. 5383 особи (2001, складає 89,0 % до 1989), переважно українці. Залізнична ст. Кабаннє. На околиці К. досліджено курга­ни епохи бронзи. Засн. наприкінці 17 ст. як сторожовий пост на кордоні Рос. держави. Уперше згадується у писем. джерелах 1701. За однією з версій пер­­ша назва походить від прізвись­ка козака Кабанського. Побутує також твердження, що у цій міс­­цевості водилося багато диких кабанів. Поселенці займалися хліборобством, винокурінням, ткацтвом, торгівлею дьогтем, чобітьми, рибою, ікрою, милом. 1732 у слободі налічувалося 76 дворів і 365 мешканців чол. статі. У березні 1772 тут у розкольника О. Коровки переховувався О. Пугачов. Другий раз він побував у Кабанньому в листопаді того ж року. Наприкінці 18 ст. нав­­колишні землі належали переважно поміщикам Сокальському, Ляшенку та Капустянському. 1823 мешкало понад 3,5 тис. осіб. 1867 відкрито школу. 1879 було 725 дворів, мешкало 2587 чоло­віків і 2460 жінок. У цей період діяло 40 вітряків. 1905 нім. коло­ністи з Таврій. губ. брати Ф. та Г. Мюллери збудували з-д «Ма­лоросія», який виробляв чавунне литво та брички. 1925 на його базі був створ. союз. значення Красноріченський верстатобудівний завод ім. Фрунзе (до 1949 – чавуноливар.), який виготовляв напівавтомат. металорізал. верстати (їх експортували в усі республіки СРСР і 17 зару­біж. країн, зокрема Болгарію, Ру­­мунію, В’єтнам, Туреччину, Лівію, Сирію, Сомалі; нині не працює). 1910 почали діяти паровий млин і олійниця підприємця Фокта. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 10 липня 1942 до 30 січня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світ. війни воювало 941 жит., з них 227 загинуло. Від 1975 – смт. 1927–75 працював цегл. з-д. 1975 введено першу, 1976 – другу (з комбікорм. з-дом) черги комплексу з вирощування та відгодівлі свиней потуж. 108 голів на рік. 1959 мешкало бл. 7 тис., 1970 – 6,7 тис., 1979 – 6,4 тис., 1999 – 5,7 тис. осіб. У К. – середня та початк. школи; Буди­нок культури, б-ка; лікарня; відділ. 2-х банків. Функціонує нар. фольклор. колектив «Веселка». Реліг. громади: УПЦ МП, євангел. християн-баптистів. На тер. селищ. ради – 4 пам’ятники та стели воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни, погруддя Ф. Дачка. Серед видат. уродженців – економіст С. Губар, брати худож­ники (чл. СХ РФ) Анатолій і Борис Костянникови, Герой Рад. Союзу Г. Бурмак. Тут мешкали Герої Рад. Союзу В. Бородін і Ф. Дачко.

В. В. Свічкар

Стаття оновлена: 2014