Волощак Андрій Васильович

ВОЛОЩА́К Андрій Васильович (псевд.: Василь Бойко, Іван Кос, А. Туга; 31. 08. 1890, с. Мшанець, нині Старосамбір. р-ну Львів. обл. — 06. 08. 1973, Львів) — поет, громадський діяч. Член літ. організації «Горно» (1920–30-і рр.), СПУ (1940). Урядові нагороди. Закін. Пере­мишл. гімназію (нині м. Пшемисль, Польща, 1912). Учасник 1-ї світової війни. На фронті втратив зір. Ви­вчав філологію в університеті в Празі (1916–18), згодом — Львів. університеті. Працював у громад. організаціях Зх. України «Ліга оборони прав людини», «Народний фронт». Друкувався від 1911 у періодиці. Перша зб. «У тьмі горю» (Л., 1934) сповнена любові до життя, пройнята громадян. мотивами. Пейзажна і любовна лірика полонить щирістю і природністю. Твори післявоєн. періоду по­значені риторикою. Дотримуючись традиц. стилю рад. поезії того часу, В. оспівував оновле­н­ня життя на зх.-укр. землях, писав про велич і красу людини праці. Пізніші твори вирізняються широтою тематики, простими пісен. роз­мірами, різноманітністю образ. втіле­н­ня. Зб. віршів «Поезії» (К., 1941), «Серед блискавиць і громів» (Л., 1946), «Серцем бачу» (Л., 1947), «Рідний край» (К., 1949), «Спів Карпат» (К., 1952), «Все тобі, Вітчизно» (1954), «На Верховині» (1957), «Лірика» (1958), «Семафори від­крито» (1962), «Довбушеві скарби» (1963), «На спільному шляху» (1964; усі — Львів). Окремі вірші В. пере­кладено рос. і польс. мовами. Пере­кладав твори польс. поетів.

Завантажити статтю