Вольфкович Семен Ісакович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вольфкович Семен Ісакович

ВОЛЬФКО́ВИЧ Семен Ісакович (11(23). 10. 1896, м. Ананьїв Херсон. губ., нині Одес. обл. – 12. 11. 1980, Москва) – хімік-неорганік. Акад. АН СРСР (1946). Держ. премія СРСР (1941), золоті медалі ім. Д. Менделєєва (1967) та ім. М. Ломоносова (1976) АН СРСР. Закін. Моск. ін-т нар. госп-ва (1920), працював у ньому 1921– 29 (від 1929 – проф.). Водночас від 1921 – в НДІ добрив та інсектофунгіцидів (1935–61 – наук. кер.). 1929–32 – проф. Моск. вищого тех. уч-ща, 1932–41 – Військ. академії хім. захисту. Від 1946 – в Моск. ун-ті: проф., зав. каф. хім. технології. Голова Всесоюз. хім. т-ва ім. Д. Менделєєва (1963–80). Наук. праці присвяч. технології вироб-ва мінерал. добрив. Розробив нові технології отримання концентров. і комплекс. добрив; пром. схему вироб-ва калійних солей із сильвініту; методи одержання різних сполук фосфору, фтору, рідкісноземел. елементів. Дослідив процеси електротерміч. сублімації фосфору з вітчизн. сировини, переробки мірабіліту на соду і сульфат амонію; каталітичні та ін. властивості алюмо-, боро-, залізофосфатів. Уперше в СРСР провів дослідж. з утилізації фтористих газів, що утворюються при розкладі фосфоритів сірчаною кислотою, і запропонував метод отримання фториду натрію (1928–42).

Пр.: Опыты по производству обогащенных суперфосфатов. 1923; Минеральное сырье основной химической промышленности. 1926; Общая часть, уголь, нефть, дерево, газы, азот, сера и серная кислота. 1940; Роль физико-химического анализа в технологии удобрений. 1961; Химия в сельском хозяйстве. 1963; Гидротермическая переработка фосфатов на удобрения и кормовые средства. 1964 (співавт.); Проблемы производства минеральных удобрений. 1965; Прогресс производства минеральных удобрений. 1967 (усі – Москва); Общая химическая технология: В 2 т. Москва; Ленинград, 1952–59 (співавт.).

Літ.: Семен Исаакович Вольфкович: Биобиблиография. Москва, 1979; Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Выдающиеся химики мира: Биогр. справоч. Москва, 1991.

В. Я. Чирва

Стаття оновлена: 2006