Воровський Вацлав Вацлавович

Визначення і загальна характеристика

ВОРО́ВСЬКИЙ Вацлав Вацлавович (псевд.: П. Орловський, Шварц, Жозефіна, Фавн; 15(27). 10. 1871, Москва — 10. 05. 1923, Лозанна, Швейцарія; похов. у Москві на Красній площі) — радянський партійний діяч, публіцист, літературний критик, дипломат. Навч. у Моск. вищому тех. училищі (1891–97). У 1897 за рев. діяльність арешт. і після 2-х р. перебування в тюрмі висланий до В’ятської губ. Емігрував 1902 за кордон, де зблизився з В. Леніним, співпрацював у г. «Искра», редагував ін. більшов. видання. 1907–12 жив у Одесі, друкував у місц. газетах статті, фейлетони, памфлети, відіграв вагому роль у створенні більшов. організацій у Пд. Україні. Від 1915 жив за кордоном. Після Лютн. революції 1917 очолював Закордонне бюро ЦК РСДРП(б) у Стокгольмі; від листопада 1917 — посол у скандинав. країнах; 1919–20 — керівник Держвидаву РРФСР; від 1921 — політ. представник у Італії. Був ген. секр. рад. делегацій на Ґенуез. (1922) та Лозанн. (1922–23) міжнар. конференціях. Убитий білогвардійцем М. Конраді. Тематика публіцистики В. різноманітна: питання парт. стратегії і тактики, викриття політики царизму й антинародності бурж. інтелігенції. Як літ. критик обстоював реалізм у літературі (статті про А. Чехова, О. Купріна, І. Буніна), ставлячи на перше місце творчість М. Горького; виступав проти декадентства й літ. модернізму часів реакції («Про буржуазність модерністів», «У ніч після битви», обидві — 1908). Цінував і пропагував укр. демократ. культуру. В ст. «Пам’яті Т. Г. Шевченка» (одес. г. «Наше слово», 1910, 26 лютого) з великою повагою писав про творчість і громадян. подвиг укр. поета.

Завантажити статтю