Вороний Марко Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вороний Марко Миколайович

ВОРОНИ́Й Марко Миколайович (05(18). 03. 1904, Чернігів – 03. 11. 1937, урочище Сандормох побл. м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) – поет. Син М. Вороного, онук М. Вербицького. Навч. у Черніг. г-зії, Київ. муз.-драм. ін-ті та Київ. ІНО. Працював на Київ. кінофабриці. Писати почав 1920; від 1925 друкувався у львів. журналах під псевд. Антіох, від 1926 – виключно під своїм ім’ям у рад. ж. «Червоний шлях», «Глобус» (цикл «Туркестанські сонети», 1926), «Життя й революція». Вірші й уривки з поем цього періоду відзначаються споглядальністю, сповнені роздумів про довколиш. світ, природу, місце поета в сусп-ві. Зб. віршів «Форвард» (1932) притаманні публіцистичність, різноманітність ритміки, метафоричність, емоц. наснаженість напруж. й афорист. думки. Писав сонети, планував видати книжку-сонетарій. Філос. лірика, особливо на реліг. теми, вражає глибиною і прозірливістю. Кращі поезії цієї тематики («Молитва», «Церква», «Янголи», «Різдвяна елегія», «Отчизна») увійшли до «Хрестоматії української релігійної літератури» (Мюнхен; Лондон, 1988). Писав також вірші, віршов. оповідання, казки для дітей: «Червоні краватки», «Будівники», «Коники», «Носоріг», «Ставок» (усі – 1930) та ін. 1933, рятуючись від репресій, виїхав до Москви, де майже рік працював у ред. ж. «Наши достижения». 1935 заарешт. органами НКВС як чл. контрев. націоналіст. групи і після примус. визнання себе «зрадником, ворогом народу» засудж. до 8-ми р. концтаборів. Покарання відбував на Соловках (РФ). 1937 при перегляді справи Упр. НКВС у Ленінгр. обл. засудило В. до розстрілу.

Тв.: Трюки в кіні; рос. перекл. – Красные галстуки; Пруд; Стройка; усі – Київ, 1930.

Літ.: З порога смерті.

І. О. Ільєнко

Стаття оновлена: 2006