ВОРОНИ́Й Марко Микола­йович (05(18). 03. 1904, Чернігів — 03. 11. 1937, ур­очище Сандормох побл. м. Медвежʼєгорськ, Карелія, РФ) — поет. Син М. Вороного, онук М. Вербицького. Навч. у Черніг. гімназії, Київ. муз.-драм. ін­ституті та Київ. ІНО. Працював на Київ. кінофабриці. Писати почав 1920; від 1925 друкувався у львів. журналах під псевд. Антіох, від 1926 — виключно під своїм імʼям у рад. ж. «Червоний шлях», «Глобус» (цикл «Турке­станські сонети», 1926), «Життя й революція». Вірші й уривки з поем цього періоду від­значаються спо­глядальністю, сповнені роз­думів про довколиш. світ, природу, місце поета в су­спільстві. Зб. віршів «Форвард» (1932) притаман­ні публіцистичність, різноманітність ритміки, метафоричність, емоц. наснаженість напруж. й афорист. думки. Писав сонети, планував видати книжку-сонетарій. Філос. лірика, особливо на реліг. теми, вражає глибиною і прозірливістю. Кращі поезії цієї тематики («Молитва», «Церква», «Янголи», «Різдвяна елегія», «Отчизна») уві­йшли до «Хрестоматії української релігійної літератури» (Мюнхен; Лондон, 1988). Писав також вірші, віршов. оповіда­н­ня, казки для дітей: «Червоні краватки», «Будівники», «Коники», «Носоріг», «Ставок» (усі — 1930) та ін. 1933, рятуючись від ре­пресій, ви­їхав до Москви, де майже рік працював у ред. ж. «Наши до­стижения». 1935 заарешт. органами НКВС як чл. контрев. націоналіст. групи і після примус. ви­зна­н­ня себе «зрадником, ворогом народу» засудж. до 8-ми р. концтаборів. Покара­н­ня від­бував на Соловках (РФ). 1937 при пере­гляді справи Упр. НКВС у Ленінгр. обл. засудило В. до роз­стрілу.