ВОРОНЦО́В Данило Семенович (11(23). 12. 1886, містечко Пропойськ, нині м. Славгород Могильов. обл., Білорусь — 12. 07. 1965, Київ) — фахiвець у галузi нейро- та електрофiзiологiї. Доктор медичних наук (1934), професор (1923), академік АН УРСР (1957). Після закiнче­н­ня природн. від­діл. фіз.-мат. факультету С.-Петербур. університету (1912) був залиш. на каф. фізіології тварин (у М. Введенського) для під­готовки до професор. зва­н­ня. 1914–16 викладав на Вищих жiн. курсах (Петро­град, нині С.-Петербург), 1916–20 — в Одес. університеті (1919 — проф.). Працював завідувач кафедри Смолен. (1922–30) і Казан. (1931–35) мед. ін­ститутів. Одночасно 1931– 35 — завідувач кафедри фізіології Казан. університету, 1935–41 — Київ. мед. ін­ституту. Під час 2-ї світової війни через хворобу не зміг евакуюватися. 1943 пере­їхав до Він­ниці, де працював завідувач кафедри біо­хімії в Мед. ін­ституті. Від 1944 — у Київ. університеті: професор кафедри фізіології, зав. сектору заг. фізіології НДІ фізіології тварин при Університеті. Одночасно 1956–65 — засн. і зав. лаб. електрофізіології Ін­ституту фізіології АН УРСР (Київ). Засн. укр. школи електрофізіологів і мем­бранологів. Голова Укр. фізіол. товариства (1960– 65). Ви­вчав про­блеми характеристики струмiв дiї нервiв i мʼязів. Встановив, що збудже­н­ня, втрачене під впливом одновалент. катіонів, поновлюється анодом, а зміна збудженості, викликана за­стосува­н­ням двовалент. катіонів, поновлюється катодом. Це явище на­зване «феноменом Воронцова». Ви­вчаючи природу рефрактерності, від­крив ан- і ката­електротонічні фази її роз­витку. Один iз засн. мем­бран. теорiї походже­н­ня електр. потенцiалiв у живих клiтинах. Ви­вчав умови, які ви­значають форму електрокардіо­грами, встановив її компоненти, зокрема дослідив походже­н­ня зубців електрокардіо­грами.