Воронюк Володимир Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Воронюк Володимир Михайлович

ВОРОНЮ́К Володимир Михайлович (24. 11. 1918, м. Бучач, нині Терноп. обл.) – живописець і письменник. Чл. Спілки австр. митців (1947). Закін. Бучац. г-зію (1934), Львів. мист.-пром. школу (1942), Вищу образотворчу студію, навч. в Іннсбруц. ун-ті (Австрія, 1945). Учителював. Після 2-ї світ. війни викладав малярство у мист. школі в Австрії. У таборі Куфштайн керував драм.-муз. театром, готував декорації, поставив виставу «Ой не ходи, Грицю» (зіграв гол. роль). 1949 виїхав до Канади (Вінніпеґ, Торонто). Редагував розділ «Мист-во» у г. «Вільне слово» (1972–75). Повернувся в Україну 2000. Учасник худож. виставок від 1947. Персон. – у Тернополі (2001). На полотнах В. відображено драм. світ і людину в ньому. У малярстві, поезії, театр. мист-ві роботи В. є вираженням сучас. постмодернізму. Живописні картини – переважно у коричневих, золотавих, синьо-червоних кольорах із підкресленням світла; наснажені метафор. асоціативністю, гострою експресією почуттів; ускладнені композиції, ландшафтні мотиви, молитовні медитації в образах рідних. Роботи зберігаються у Терноп. худож. та істор.-краєзнав. музеях. Автор зб. «Мистецька поезія» (Торонто; Л.; Т., 2001), «Поезія і проза: Спогади» (Торонто; Л., 2001).

Тв.: «Моя батьківщина – Бучач» (1941), «Автопортрет в Альпах. Ляндек» (1946), «Квіти» (1955), «Студія Академії» (1957), «Молода мати», «Моя сім’я», «Розп’яття» (усі – 1962), «Ореол колоритного сузір’я» (1970), «Автопортрет із палітрою» (1971), «Пеґас і муза» (1973), «Композитор» (1978), «Художники і поети» (1980), «Озеро в Онтаріо» (1982), «Демонстрація», «Україна» (обидва – 1991), «Автопортрет» (1999), «Молитва апогею мистецтва і поезії» (2001).

Літ.: Зозуляк Є. Світ картин Володимира Воронюка: Фоторепортаж з виставки картин маестро // Вільне життя. 2001, 24 трав.; Удіна Т. «Лиш Богом дана іскра не згаса ніколи» // Там само. 26 трав.

Т. О. Удіна

Стаття оновлена: 2006