Воротников Антоній Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Воротников Антоній Павлович

ВОРОТНИКО́В Антоній Павлович (25. 06 (07. 07). 1857 – 21. 12. 1937, Ніцца, Франція) – письменник, журналіст, режисер. Служив у фортечних артилеріях Києва (1876– 85) та С.-Петербурга (1885– 1900). Разом із Л. Кармазовим заснував 1907 у Москві Новий драм. театр. 1908 – реж. у театрі Незлобіна, 1915 – у Новому театрі Л. Яворської (Петроград, нині С.-Петербург). 1916–17 активно працював у кінематографі, сценарист і реж. х/ф «Ванька-Ключник», «Чорна шаль» та ін. Після більшов. перевороту 1917 виїхав за кордон. Писав драми на істор. теми (називав їх «істор. фантазіями»). Використовував фактич. матеріал як істор. та побут. екзотику, що зумовлювало вільні інтерпретації та психол. побудову творів, напр. у драмі «Анна Ярославна, королева Франции (1051–1060)» (Москва, 1901, 1902; Париж, 1930). Перекладав твори Плавта, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Ґ. д’Аннунціо, М. Метерлінка та ін.

Тв.: На рассвете. С.-Петербург, 1897; В старых стенах. Повести южных берегов. С.-Петербург, 1899; Рыцари веры. С.-Петербург, 1903; Белые ноги. Москва, 1904; Теа. Москва, 1908; Призывы. Москва, 1910; Шествие победное. Петроград, 1915; Исторические рассказы и очерки. Петроград, 1916; Подвижник Карл Фуко. Нью-Йорк, 1956.

Н. В. Попович

Стаття оновлена: 2006