Ворошилов Климент Єфремович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ворошилов Климент Єфремович

ВОРОШИ́ЛОВ Климент Єфремович (23. 01 (04. 02). 1881, с. Верхнє, нині у складі м. Лисичанськ Луган. обл. – 02. 12. 1969, Москва) – радянський партійний діяч. Маршал Рад. Союзу (1935). Двічі Герой Рад. Союзу (1956, 1968). Герой Соц. Праці (1960). Держ. та бойові нагороди. Від 1886 працював на Алчев. металург. з-ді (нині Луган. обл.). За участь у рев. гуртках і страйках був звільнений. 1903 вступив до РСДРП(б) і очолив Луган. парт. ком-т. Під час революції 1905 очолював Луган. раду робітн. депутатів. 1907 заарешт. і висланий на 3 р. в Архангел. губ. (нині Архангел. обл., РФ). Згодом працював на з-дах у Царицині (нині Волгоград, РФ) і Петрограді. У листопаді 1917 – комісар Петрограда, де разом з Ф. Дзержинським організовував ВЧК; від березня 1918 – командувач 5-ї Укр. армії, від листопада – чл. Тимчас. робітн.-селян. уряду України; від січня 1919 – нарком внутр. справ УСРР. Влітку 1919 командував 14-ю армією і Внутр. фронтом, утвореним для боротьби з антибільшов. виступами селян. У 1-й пол. 20-х рр. командував військами Моск. воєн. округу. На 10-му з’їзді партії 1921 обраний чл. ЦК РКП(б). Був близьким до Й. Сталіна і беззастережно підтримав його у боротьбі за владу. Сталін, у свою чергу, максимально сприяв його військ. і парт. кар’єрі, зокрема у 1925 В. був признач. наркомом СРСР у військ. і мор. справах і головою Реввійськради СРСР, після реорганізації упр. військами у 1934 став наркомом оборони СРСР, у 1926 увійшов до Політбюро ЦК ВКП(б). Перебуваючи на вищих держ. і парт. посадах, сприяв зміцненню влади Сталіна, був причетний до масових репресій в армії 1937. Насаджуючи у військах культ Сталіна, не забував і про себе, зокрема історія воєн. дій 1918–20 в СРСР була написана у такому ракурсі, що досить скромна і здебільшого невдала військ. діяльність В. набула гротескно перебільш. масштабів. Після рад.-фін. війни у травні 1940 через низький професіоналізм звільнений з посади наркома оборони. Однак Сталін призначив його заст. голови Раднаркому, а з початком війни – чл. Держ. ком-ту оборони СРСР і Ставки Верхов. головнокомандувача. Участь В. у безпосеред. розробленні військ.-стратег. операцій була вкрай невдалою, тому після 1941 йому практично не доручали самостійні завдання. Від 1946 – заст. голови РМ СРСР, у 1953 (після смерті Сталіна) очолив Президію ВР СРСР. У боротьбі за владу всередині Президії ЦК КПРС підтримував більшість: 1953 виступив з М. Хрущовим та ін. проти Л. Берії, 1957 – з Л. Кагановичем, Г. Маленковим і В. Молотовим – проти М. Хрущова. Однак виступ проти М. Хрущова закінчився невдачею, внаслідок чого у 1960 В. відправили на пенсію «за станом здоров’я» і позбавили членства в ЦК КПРС. Після приходу до влади Л. Брежнєва у 1966 знову був обраний чл. ЦК КПРС, однак до актив. роботи не повернувся. В Україні його ім’ям були названі м. Алчевськ (1931–61) та Луганськ (1935–58, 1970–90).

Літ.: Кардашов В. И. Ворошилов. Москва, 1976; Акшинский В. С. К. Е. Ворошилов: Биогр. очерк. Москва, 1979.

С. В. Кульчицький

Стаття оновлена: 2006