Врангелівщина - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Врангелівщина

ВРА́НГЕЛІВЩИНА – політичний режим російських білогвардійських військ на Півдні України у квітні – листопаді 1920. Після провалу наступу на Москву війська генерала А. Денікіна та кризи його режиму на Пд. Росії залишки білогвардій. війська зосередились у Криму. 4 квітня 1920 А. Денікін офіц. передав командування ЗС Пд. Росії генералу П. Врангелю, який 16 серпня у Севастополі сформував з монархістів, октябристів і кадетів уряд Пд. Росії на чолі з О. Кривошеїним. Осн. метою новоствор. уряду була реставрація імперії у вигляді федерації. На цьому шляху П. Врангель відмовився від ідеології «єдиної і неділимої Росії», пообіцяв Дону й Кубані не порушувати автоном. прав козацтва, зробив ряд кроків до пошуків контакту з урядом УНР, зокрема 10–14 вересня у Севастополі велись переговори із укр. військ. делегацією на чолі з полковником І. Литвиненком, яка запропонувала умови військ.-політ. протибільшов. союзу: визнання УНР самостій. державою, передача їй Чорномор. флоту, координація військ. дій, орг-ція місц. укр. влади. П. Врангель заявив, що він обов’язково дійде до політ. порозуміння з Україною, однак через ускладнення військ.-політ. ситуації наступ. тур переговорів так і не відбувся. Одним із найголовніших норматив. актів врангелів. уряду був «Закон про землю», покликаний нормалізувати стосунки із селянством шляхом проведення радикал. аграр. реформи. За цим законом осн. частина земель передавалася виборним повітовим та волосним земел. радам, які мали виробити місц. норми землеволодіння й поділити землю, що переходила у повну приватну власність за умови внесення у держ. хлібний фонд 20 % середньостатист. річного врожаю протягом 25 р. Аграр. реформою П. Врангель намагався прихилити до себе укр. селянство й використати повстан. рух у боротьбі з більшовиками, а також поповнити свою армію і забезпечити стабільність тилу. Робітникам уряд обіцяв захист від зловживань підприємців, франц. союзникам – концесію на всі укр. залізниці, три чверті видобутку нафти і чверть донец. вугілля. Як і ін. політ. і військ. сили, уряд Пд. Росії нещадно грабував укр. народ, вивозячи за кордон с.-г. продукцію, сировину, істор. і культурні цінності. Успішний наступ поляків підштовхнув П. Врангеля до актив. воєн. дій: 6 червня 1920 він розпочав наступ проти більшов. частин на Пд. України, до 24 червня захопив Пн. Таврію, а протягом літа – Пд. Катеринославщину (нині Дніпроп. обл.), м. Маріуполь (нині Донец. обл.), Олександрівськ (нині Запоріжжя), Синельникове (нині Дніпроп. обл.). Однак через відсутність резервів закріпити успіх білогвардійцям не вдалося. Реввійськрада РРФСР, утворивши окремий Пд. фронт на чолі з М. Фрунзе, 16 жовтня 1920 підписала воєнно-політ. угоду з повстан. армією Н. Махна про спільні дії проти врангелівців. Під загрозою оточення білогвардійці відступили за укріплення Перекоп. перешийка, взяти які більшов. війська змогли лише ціною значних втрат. П. Врангель не чинив опору, однак капітулювати відмовився, а 14 листопада (разом з флотом) відплив до Стамбула. Рештки його армії і багато цивіл. осіб мор. шляхом евакуювалися до Румунії, Туреччини та у країни Африки (зокрема до Тунісу, Алжиру, Єгипту). Значна частина білогвардій. солдатів і офіцерів, які не захотіли їхати на чужину і залишилися в Криму, згодом була розстріляна більшовиками.

В. П. Капелюшний

Стаття оновлена: 2006