Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК) - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК)

ВСЕУКРАЇ́НСЬКИЙ АРХЕОЛОГІ́ЧНИЙ КОМІТЕ́Т (ВУАК) – науково-дослідна та пам’яткоохоронна установа. Засн. 1924 у Києві на базі Археол. комісії при Істор.-філол. відділі ВУАН. Складався з археол. та мистецтвознавчого відділів, софій., золотар. та трипіл. комісій. Згодом до структури ком-ту входило 4 секції – заг.-організац., археол., мистецька, охорони природи. ВУАК організовував та координував експедиц. дослідження археол. пам’яток від кам’яного віку до епохи Київ. Русі включно; виконував функції гол. держ. органу із охорони пам’яток історії та культури в УСРР; затверджував реєстри пам’яток респ. та місц. значення і здійснював нагляд за їх збереженням. Наприкінці 1920-х pp. стаціонарні археол. експедиції ВУАК працювали у 30-ти округах України з 44-х, серед найважливіших – дослідж. Маріупол. палеолітич. могильника (нині Донец. обл.); трипіл. поселень на річках Дніпро та Дністер; білогрудів. зольників на околиці м. Умань (нині Черкас. обл.); антич. старожитностей Ольвії та о-ва Березань; слов’ян. пам’яток на Черкащині, побл. м. Ромни (нині Сум. обл.) та у Києві; давньорус. Райковец. городища побл. м. Бердичів (нині Житомир. обл.); рятувал. експедиції в р-нах новобудов Дніпрогесу, на Пд. Бузі, у м. Маріуполь; вивчення давньорус. і барокових пам’яток Києва та Чернігова. Зусиллями ВУАК підготовлено проект закону про охорону пам’яток, на основі якого постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 16 липня 1926 було ухвалено «Положення про пам’ятки культури і природи», яке протягом тривалого часу визначало організац.-правові засади охорони пам’яток в Україні. Серед найбільш відомих чл. ВУАК – М. Болтенко, С. Гамченко, С. Дложевський, Ф. Ернст, А. Кримський, М. Макаренко, О. Hoвицький (голова), М. Рудницький (секр.), Д. Яворницький. Ком-т підтримував тісний зв’язок із музей. установами, створив широкий актив кореспондентів на місцях. 1934 на його основі організов. Ін-т історії матеріал. культури ВУАН (нині Археології інститут НАНУ).

С. І. Кот

Стаття оновлена: 2006