Всеукраїнські військові з’їзди - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Всеукраїнські військові з’їзди

ВСЕУКРАЇ́НСЬКІ ВІЙСЬКО́ВІ З’Ї́ЗДИ – представницькі збори військовиків-українців російської армії, що відбулися 1917 у Києві.

1-й В. в. з. пройшов 18–21 травня в умовах розгортання у рос. армії укр. військ. руху. В його роботі взяли участь бл. 700 делегатів, що представляли понад 1,5 млн вояків і старшин. До президії увійшли С. Петлюра, В. Винниченко, М. Міхновський, С. Письменний, Ю. Капкан. На роботі 1-го В. в. з. позначились протиріччя між лідерами укр. нац. руху, частина яких вбачала у міцній укр. армії запоруку майбут. незалежності України (М. Міхновський), а частина виступала з соціаліст. позицій проти створення регуляр. укр. армії (В. Винниченко, С. Петлюра). З’їзд розглянув і обговорив питання про боротьбу з дезертирством, зміцнення у військах дисципліни та боєздатності, здійснення українізації військ. частин, ставлення до війни. Підтримавши ідею орг-ції армії на нац. основі, делегати прийняли резолюцію про заг. принципи орг-ції укр. армії, що полягали у заміні регуляр. війська нар. міліцією. Було також ухвалено резолюції про підтримку гасла миру без анексій і контрибуцій, потребу представництва України на майбут. мир. конференції. Визнавши УЦР вищим органом влади в Україні, 1-й В. в. з. окремою резолюцією зажадав від Тимчас. уряду Росії надання Україні нац.-територ. автономії. Для здійснення практич. кер-ва українізацією рос. військ. частин було обрано Генеральний військовий комітет Український (УГВК).

На 2-му В. в. з., який відбувся 18–23 червня, були присутні 1976 делегатів (згодом їх кількість зросла до 2500), що представляли понад 1,7 млн вояків і старшин рос. армії. 2-й В. в. з. відбувався в умовах загострення відносин між УЦР і Тимчас. урядом, викликаного відмовою рос. держ. кер-ва розглядати питання про надання Україні автономії до скликання Всерос. Установ. зборів, та всупереч забороні рос. військ. міністра О. Керенського. Його делегати засудили дії рос. влади як такі, що розпалюють міжнац. ворожнечу, та ухвалили вимагати від Тимчас. уряду визнання автономії України, закликавши УЦР негайно приступити до орг-ції влади в країні. Окремою резолюцією з’їзд доручив УГВК розробити детал. план українізації частин рос. армії та вжити всіх заходів для його практич. здійснення. Згідно з його рішенням, новобранців-українців належало відправляти для проходження служби виключно в розташ. на тер. України частини та до Чорномор. флоту. З’їзд затвердив статут УГВК і постій. склад ком-ту у складі 27-ми осіб на чолі з С. Петлюрою, а також обрав Всеукраїнську раду військових депутатів. Його делегати взяли участь в урочистому проголошенні І-го Універсалу УЦР 23 червня 1917.

В роботі 3-го В. в. з. (2–13 листопада) взяли участь 965 делегатів, серед яких 65 % складали есери, 10 % – соціал-демократи, 2 % – самостійники, решта – представники ін. політ. партій. Почес. головою обрано М. Грушевського, до президії увійшли есери Лебединець (голова), Шаулко, Блонський, Чернець, соціал-демократи Скнар, Табуринський, самостійник О. Макаренко, націонал-революціонер Коваленко, безпартійний М. Лорченко. Серед делегатів з’їзду домінуючим виявився вплив укр. соціаліст. партій, що й визначило ставлення його учасників до загострення політ. боротьби в Росії та Україні. 3-й В. в. з. доручив УЦР вжити всіх заходів для припинення світ. війни та здійснення українізації частин на фронті й в залогах України. Було ухвалено резолюції про федератив. устрій майбут. Росії, необхідність негайного скликання Всеукр. православ. церк.-парафіял. з’їзду та надання УПЦ автокефалії. Обговоривши питання про ставлення до більшов. перевороту в Петрограді, з’їзд підтвердив, що найвищою владою в Україні є лише УЦР і постановив боротися зі спробами більшовиків узурпувати владу в Україні. Окремою резолюцією учасники з’їзду вимагали від УЦР негайно взяти всю повноту влади в Україні до своїх рук, проголосити суверенітет УНР і скликати Укр. Установчі збори. З огляду на вуличні бої у Києві 11–13 листопада 1917 між прихильниками більшовиків та поваленого Тимчас. уряду, делегати організувались у полк Охорони Революції, який виступив на захист влади УЦР.

В умовах революції та укр. нац. відродження 1917 В. в. з. стали каталізатором нац. руху, сприяючи його розгортанню у військ. частинах рос. армії та забезпечуючи збройну підтримку нац.-визв. боротьбі.

Літ.: Голубко В. Армія Української Народної Республіки 1917–1918. Утворення та боротьба за державу. Л., 1997; Дорошенко Д. Історія України 1917– 1923 рр. Т. 1. Доба Центральної Ради. К., 2002; Український національно-визвольний рух. Березень–листопад 1917 року: Док. і мат. К., 2003.

М. А. Ковальчук

Стаття оновлена: 2006