Втома - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Втома

ВТО́МА – психофізіологічний стан особистості, що характеризується тимчасовим зниженням її працездатності, функціональних можливостей до діяльності. В. людини є наслідком тривалого інтенсив. фіз. або псих. навантаження та похідного від нього виснаження ресурсів організму. Вона виступає природною захисною реакцією організму на втрату людиною вітальних сил, на повне виснаження життєвого потенціалу.

В історії вивчення проблеми В. виділяють два напрями: гуморально-локалістичний та центрально-нервовий. У межах першого було розроблено кілька теорій: М. Вайхґардена (токсична), А. Моссо (виснаження), Е. Пфлюґера (засмічення), В. Ферворна (придушення), які однобічно розглядали В. як процес, що локально розвивається у працюючому організмі. На відміну від них, в центрально-нервовій теорії І. Сеченова наголошується, що гол. причиною В. є функціональні зміни, які відбуваються у центр. нервовій системі. О. Ухтомський обґрунтував положення про зв’язок В. із розладами у координації фізіол. процесів, що детерміновані змінами часових характеристик діяльності органів та їх тканин. К. Кекчеєв причину В. вбачав у змінах адаптивно-трофіч. впливу симпатич. підсистеми на всю ЦНС. Близькими до цього є погляди канад. фізіолога Г. Сельє, який пов’язував В. із адаптаційним синдромом, з трьома стадіями перебігу стресу – поч. тривогою, опором та виснаженням.

В. має об’єктивні та суб’єктивні прояви на різних рівнях функціонування людини: на поведінковому – різке падіння продуктивності праці, її інтенсивності, швидкості, якості, точності, координованості; на особистісному – зниження рівня комунікативності, мотивованості, цілеспрямованості, самоусвідомлюваності, самокерованості, інтелектуальності (тобто сенситивності, уважності, мнемічності, раціональності, підвищення рівня негативності емоц. реакцій, поява специф. комплексу емоційно-почуттєвих переживань втомлюваності, зокрема почуття дискомфорту, болю тощо); на фізіол. рівні – вісцерально-вегетативна дисфункціональність, дефективність умовно-часових зв’язків, адинамічність та інертність нервових процесів, зменшення сили і витривалості м’язів та організму в цілому.

Залежно від виду навантаження на ті чи ін. органи чуття, ступеня монотонності діяльності, часу на відтворення оптимального рівня працездатності, локалізації і тривалості дії чинників В., виділяються різні її види: фіз. і розумова, помірна і гостра (слабка, середня і сильна), тимчасова і хронічна. Наслідком гострої хроніч. В. (перевтоми) і відсутності дії засобів її попередження, зменшення та зняття негатив. її наслідків може стати розвиток межових і патогенних станів, зокрема циклотимії, неврастенії, абулії. Виникнення, перебіг і наслідки дії В. залежать від вихідного настрою, стану людини, наявності хворобливості, від певних особистісних якостей, зокрема самоорганізованості, відповідальності, задоволеності, співвідношення позитив. і негатив. емоцій, від типу темпераменту тощо. Так, найчастіше В. піддаються меланхоліки з властивою для них тривожністю, схильністю до стресів, порівняно низькою працездатністю тощо. Важливо застосовувати адекватні засоби діагностики і профілактики В., зокрема реєстрацію фізіол. і психол. зсувів в організмі, в різних його органах, у психіці, які виступають наслідками напруж. роботи: зниження чутливості органів чуття, зміна часових характеристик функціонування нервової тканини, зростання латентних періодів чуттєво-рухових реакцій, зсув у шкіряно-гальванічній реакції, падіння критичної частоти миготіння в очах, погіршення показників обсягу, переключення, зосередженості і стійкості уваги (тест Бурдона, червоно-чорні таблиці Горбова та ін. методи), поява помилок у процесі розумової, трудової діяльності тощо. Засобами профілактики В. та зняття її негатив. наслідків є рац. орг-ція трудової діяльності, оптимізація режиму праці і відпочинку, спеціаліз. навч., використання прийомів підвищення індивід. стійкості до В., компенсації її негатив. проявів, зокрема прийомів релаксації, аутогенного тренування тощо.

В. В. Рибалка

Стаття оновлена: 2006