Вугільна промисловість - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вугільна промисловість

ВУГІ́ЛЬНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ – галузь паливно-енергетичного комплексу, що здійснює видобуток, збагачення та брикетування вугілля. Вугілля відоме людині вже кілька тисячоліть і мало визначал. роль для розвитку світ. цивілізації. Його легко можна було знайти в місцях виходу вугіл. пластів на поверхню. Ще за 2 тис. років до н. е. у Китаї видобували і використовували кам’яне вугілля «пінґ-тан» для приготування їжі, випарювання солі, виготовлення фарфору, виплавки міді, вироб-ва фарбників тощо, у Великій Британії вугілля видобували ще за часів Рим. імперії. В Європі вперше документально зафіксовано використання кам’яного вугілля для опалення житла 1095 в монастирі одного з абатств Франції. Наприкінці 12 ст. вугілля видобували в англ. Йоркширі, франц. Ланґедоці та нім. Лютиху. Тоді його здебільшого використовували для вироб-ва вапна, фарбників, у броварстві. Перші розробки кам’яного вугілля провадились відкритим способом.

В Україні використання місц. населенням для побут. потреб кам’яного вугілля з пластів, що виходять на поверхню землі, зафіксовано на тер. сучас. Донбасу наприкінці 17 ст. Офіційно ж перші вугіл. родовища на Донбасі відкрито 1721 Г. Капустіним і В. Лодигіним, а вже через 20 р. кількість таких родовищ сягнула 110. Того ж 1721 у м. Бахмут (нині Артемівськ Донец. обл.) документально зафіксовано перше на тер. Рос. імперії видобування кам’яного вугілля для потреб солеваріння та ковальства. Першу вугіл. шахту закладено 1795 у м. Лисичанськ (нині Луган. обл.), яка вже наступ. року видала вугілля. На поч. 19 ст. малі шахти почали будувати і в ін. р-нах Донбасу, зокрема в Бахмут. та Слов’яносерб. повітах Катеринослав. губернії. Проте Лисичан. рудник залишався осн. вуглевидобув. підпр-вом Донбасу до кін. 60-х рр. 19 ст. Найбільшої продуктивності рудник (11,5 тис. т) досяг на поч. 1840-х рр. Однак, у порівнянні з країнами Зх. Європи, шахти Донец. басейну були надзвичайно примітивними: видобуток здійснювався кайлом, обушком, балдою, клином, лопатою, а для підняття–спускання вугілля, людей і матеріалів використовувались ручні або кінні коловороти. Підйом. посудинами слугували бадді, якими із шахти вичерпували воду. Провітрювання було природним за рахунок різних рівнів стволів та штолень. Вугілля гірн. виробками (лавами, штреками і квершлагами) пересували санками та дерев’яними вагонетками. Розвиток механізації відбувався надзвичайно повільно. 1844 споруджено першу водовідливну установку (шахта «Капітальна» Лисичан. рудника), 1859 – першу на Донбасі парову машину, що видавала до 30 т вугілля щодоби. Загалом до 1860 на Донбасі (укр. Донбас) видобуто лише 481 тис. т вугілля. Розвиток продуктив. сил у цей період гальмувало кріпацтво, окрім того, велику конкуренцію донец. вугіллю складало англійське («кардиффське»), яке використовували як баласт для суден, що приходили за укр. хлібом. У 1860–1916 рр. видобуток вугілля на Донбасі зріс майже у 250 разів (від 0,0985 до 24,5 млн т). Розвивались правове забезпечення, техніка і технологія видобутку. 1870–80 створ. гірничорятувальну службу, 1888 набрали чинності «Правила ведення гірничих робіт і перспектива їх безпеки» (перший гірн. закон в імперії). 1895 у Макіївці (Донец. обл.) відкрито першу на Донбасі збагачув. ф-ку потуж. 60 т на год., 1905 споруджено підземну електр. відкатку за допомогою нескінчен. каната, 1908 – перші електр. підйомну машину та підйомник породи на терикон. Від 1910 в очисних вибоях почали використовувати імпортні скребкові транспортери, від 1911 – хитні, власного вироб-ва. Динаміка кількості тех. одиниць шахт і розрізів має такий вигляд (роки – одиниці): 1900 – 231, 1913 – 1200, 1917 – 1604, 1921 – 1594, 1940 – 275 (проте майже у 100 разів зросла їхня потужність), 1950 – 401, 1960 – 569, 1970 – 413, 1980 – 326, 1990 – 284, 2000 – 193, 2004 – 167, а вуглезбагачув. ф-к відповідно такий: 1895 – 1, 1917 – 11, 1940 – 23, 1950 – 23, 1960 – 52, 1970 – 70, 2004 – 47 (з них 2 – брикетні).

Розвиток В. п. в Україні можна окреслити кількома етапами: до 1861 – повільний розвиток, що гальмувався архаїч. сусп. устроєм; 1861–1916 – нарощування вуглевидобутку, зумовлене зростаючими потребами металургії, залізнич. транспорту, ін. галузей пром-сті і побуту; далі, після спаду, спричиненого націоналізацією шахт і воєн. діями 1918–20, – відбудова, в результаті якої 1929 обсяг видобутку (25 млн т) сягнув рівня 1916. Подальший інтенсив. розвиток галузі (обсяг видобутку 1940 зріс до 76,5 млн т) перервала 2-а світ. війна, після якої знову здійснено відбудову шахт Донбасу, які були вщент зруйновані. Потенціал було швидко відновлено, і вже 1950 видобуток вугілля досяг рівня 1940, а 1976 сягнув рекордних 218,2 млн т. Відтоді почалося повільне падіння обсягів видобутку: 1979 обсяг видобутку востаннє перевищив 200 млн т, 1994 – вперше після 1954 не досяг 100 млн т, 1996 – склав лише 74,8 млн т. Потім незнач. підйом і остан. роками обсяг вуглевидобутку стабілізувався на рівні бл. 80 млн т. Дані щодо видобутку вугілля в Україні наведено у Табл. 1.

На передбачувану перспективу роль вугілля у світ. паливно-енергет. балансі невпинно зростатиме, оскільки його запаси значно перевищують відповідні запаси нафти і газу, які, за істор. мірками, швидко вичерпуються. Це стосується також України, яка за запасами вугілля посідає чільне місце у десятці країн світу. До того ж в Україні серед усіх запасів органіч. палива частка вугілля складає 96 % і його вистачить на 400–500 р. інтенсив. видобутку. Все це визначає провідну роль В. п. для економіки країни, яка має великий потенціал запасів твердого палива. В її надрах зосереджено запаси кам’яного та бурого вугілля, горючих та менілітових сланців, торфу і озерних сапропелів. Розробляються запаси вугілля, торфу і, меншою мірою, сапропелю. Заг. ресурси вугілля складають 117,6 млрд т, розвідані – 56,9 млрд т, з них коксівних – 17,6 (30,1 %), антрацитів – 8,3 млрд т (14,6 %). Осн. запаси кам’яного вугілля зосереджено в Донецькому та Львівсько-Волинському кам’яновугільних басейнах, бурого – у Дніпровському буровугільному басейні (див. Табл. 2).

До 1991 за рахунок вугілля в Україні вироблялося понад 70 % електроенергії, нині – бл. 26 %. Така відчутна різниця зумовлена як заг. зниженням вироб-ва електроенергії, що прослідковується від 1990-х рр., так і тим, що відтоді надається перевага імпортованим з Росії та Туркменистану нафті й газу як осн. енергоресурсам. Окрім того, В. п. забезпечує 84 % потреб вітчизн. металургії в сировині для коксохім. з-дів. Тільки на діючих шахтах Центр. р-ну Донбасу пром. запаси коксів. вугілля найцінніших марок (Ж, КЖ), що за якістю не мають аналогів у світі, складають 350 млн т. Також вугілля використовують у хім. пром-сті, де з нього отримують бл. 400 різноманіт. цінних продуктів.

Перші спроби налагодити вітчизн. вироб-во гірн. машин і устаткування відбулися на поч. 20-х рр. 20 ст. Тоді на Краматор. маш.-буд. з-ді виготовлено нову важку врубову машину. 1926 розробку врубових машин з Краматорська передано Горлів. маш.-буд. з-ду (нині ЗАТ «Горлівський машинобудівник»). На поч. 1930-х рр. створ. перші вітчизн. вуглевидобувні комбайни, найперспективнішим з яких на той час став комбайн Б-1 (дослід. зразок виготовлено на шахті «Альберт» тресту «Первомайськвугілля» за конструкцією О. Бахмутського). Знач. досягненням вітчизн. гірн. машинобудування було створення вугіл. комбайна «Донбас», серійне вироб-во якого (від 1949) певною мірою розв’язало проблему механізації навалювання вугілля на конвеєр при розробці пластів похилого залягання. Для пластів потуж. 0,6–0,8 м від 1952 розпочато серій. випуск комбайна «Гірник», для ще тонших – комбайнів «Шахтар» і УКМГ, для пластів крутого падіння – комбайна ККП-1. Завдяки механізації В. п. з’явились електровози, компресори, лебідки, навантажувачі тощо, які замінили ручну та кінну працю. На поч. 30-х рр. 20 ст. в Україні створ. власну потужну базу гірн. машинобудування і припинено постачання імпорт. техніки, що дозволило оперативно впроваджувати у вироб-во досягнення вітчизн. науки. Тоді ж було вирішено проблему кріплення гірн. виробок: спочатку – перехід на металеве кріплення, а згодом, у 1950– 80-х рр., створ. низку механізов. кріплень – МПК, М-87, М-96, М-100, А-2м, ОМКТ, «Донбас», КМТ, КД-90 тощо. Накопичений досвід шахтобудування, розвиток гірн. науки і техніки сприяли створенню високомеханізов. потужних шахт нового рівня орг-ції вироб-ва. Протягом 1938 закладено, побудовано і здано в експлуатацію одразу 4 шахти – «Курахівська», «Мушкетівська», «Пролетарська-Крута» і «Анненська» з вуглевидобутком 1000 т на добу кожна. До цього буд-во подіб. шахт вимагало 4–6 р. Поступово В. п. перетворилась на потужну комплексну галузь з власними наукою, мережею підготовки кадрів, машинобудуванням, буд. індустрією, зв’язком, транспортом тощо. Так, мережа вугіл. машинобудування об’єднувала 18 спеціалізов. з-дів, окрім того, техніку для галузі виготовляли ще й найбільші підпр-ва важкого машинобудування – ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», ВАТи «Донецькгірмаш» та «Азовмаш». За наук.-тех. документацією, розробленою Вугільної промисловості державним науково-дослідним, проектно-конструкторським та проектним інститутом («УкрНДІпроект», Київ), який був головним у колиш. СРСР з відкритих гірн. робіт, та за його наук. супроводу зазначені три підпр-ва створили і виготовили практично всі вітчизн. кар’єрні роторні екскаватори і комплекси продуктивністю від 1000 до 8000 м3/год., що експлуатувались та експлуатуються на кар’єрах і розрізах колиш. СРСР. Підготовку кадрів для В. п. в Україні здійснювали 7 ВНЗів (та, знач. мірою, ще 6 провід. вузів СРСР) і 56 технікумів. Гірн. стипендія вдвічі перевищувала стипендію ін. вузів. Заробітна плата шахтарів була найвищою серед працівників усіх галузей пром-сті, знач. розвитку набула соц. сфера. Праця вугільника була вмотивованою і престижною, серед шахтарів ініціювалися трудові почини (М. Ізотов, О. Стаханов, І. Стрельченко, І. Бридько та ін.), новатор. рух і соціаліст. змагання; було встановлено 10 світ. рекордів з вуглевидобутку і прокладання гірн. виробок, а світ. рекорд з проходження вертикал. ствола (401,3 м за місяць), встановлений ще 1969 на шахті № 17-17-Біс комбінату «Донецьквугілля», не перевищено й досі. За самовіддану працю 290 гірникам присвоєно почесне звання Героя Соц. Праці, 11 – Героя України, 2 – двічі Героя Соц. Праці, 3 – Героя Соц. Праці і Героя України, трудові досягнення багатьох вугільників відзначено Ленін. і Держ. преміями СРСР і України. Нині багато чого із цих здобутків втрачено.

Буд. індустрія вугіл. галузі особливого розвитку набула в повоєн. період. Поруч з актив. відбудовою зруйнованих і затоплених шахт Донбасу розпочалось масштабне буд-во нових вугіл. підпр-в, шахт, розрізів, пром. і цивіл. об’єктів, шахтар. міст і с-щ з повною інфраструктурою житл. і соц. об’єктів. Якщо до 1950 будували здебільшого невеликі шахти вироб. потуж. до 300 тис. т вугілля на рік, то згодом почали будувати шахти потуж. 450– 600–750–900 тис. т і аж до 4 млн т видобутку на рік. Наук. супроводження галузі здійснювали переважно н.-д. та проектні установи, що знаходилися на тер. сучас. України. Вони були провідними як у Рос. імперії, так і в колиш. СРСР, оскільки Донбас був найпотужнішим вугледобув. регіоном країни. Укр. вчені були піонерами розвитку в колиш. СРСР поточ. і циклічно-поточ. технології, гірн.-транспорт. техніки безперерв. дії для відкритих гірн. робіт. Остан. часом наук. потенціал галузі в Україні зосереджено у 12-ти н.-д., проектно-конструктор. і технол. ін-тах. 1991 заг. чисельність наук. співробітників становила 11 тис. осіб (з них – 26 д-рів і 719 канд. наук). Нині у галуз. науці працюють лише 2055 осіб, з них власне науковців – 1137, серед яких – 13 д-рів і 138 канд. наук. До наук. здобутків галузі належать методи, засоби і устаткування нового тех. рівня, що часто перевершують за своїми якіс. показниками досягнення світ. науки, а то й зовсім не мають аналогів у світ. практиці, а саме: механізов. високопродуктивні комплекси для видобутку вугілля (МКД-90); ресурсозберігал. засоби і способи кріплення та охоронні конструкції капітал. гірн. виробок; гідроімпульсні виїмкова і бурильна установки для безлюдного видобутку вугілля і ліквідації аварій. ситуацій на пластах крутого падіння; система локалізації вибухів газу та пилу у гірн. виробках, сучасні матеріали і технології безпеч. ведення бурильно-вибухових робіт (інгібіторні порошки і пластичні забивки); методи і засоби спалювання низькосортного палива в циркулюючому киплячому шарі; способи і засоби вентиляції; прохідниц. комбайн П-110 із системою зрошення високого напору і комбайн П-110-07, оснащений маніпулятором з високопродуктив. буровою установкою тощо.

Отже, для ефектив. розвитку В. п. Україна має не лише відповідні запаси вугілля, але й кваліфіковані кадри, потуж. наук. потенціал, маш.-буд. базу тощо. Нині потреби країни на найближчу перспективу визначено в межах 120–125 млн т вугілля на рік, що цілком реально виконувати, адже відносно стабільно працюють кращі шахти України «Павлоградвугілля», «Донецьквугілля», «Ровенькиантрацит», «Свердловантрацит», «Краснодонвугілля», «Красноармійська-Західна № 1», «Краснолиманська», ім. Засядька, «Комсомолець Донбасу», «Південнодонбаська № 1» та ін. Для подолання ниніш. галуз. кризи потрібно докорінно змінити ставлення до В. п., зокрема здійснити позитивні зрушення у її фінансуванні та реструктуризації, що забезпечить відродження і розвиток галузі, а Україні – енергет. і екон. незалежність.

Літ.: Історія технічного розвитку вугільної промисловості Донбасу. Т. 1, 2. К., 1969; История угледобычи в России. Москва, 2001; Сургай М. С., Фищенко С. П. Штабу угольной отрасли Украины – 50! К., 2004.

М. С. Сургай, М. М. Толстой

Стаття оновлена: 2006