Вул Бенціон Мойсейович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вул Бенціон Мойсейович

ВУЛ Бенціон Мойсейович (09(22). 05. 1903, м. Біла Церква, нині Київ. обл. – 09. 04. 1985, Москва) – фізик. Акад. АН СРСР (1972). Сталін. (1946) та Ленін. (1964) премії. Закін. Київ. політех. ін-т (1928). Від 1932 працював у Фіз. ін-ті АН СРСР (Москва): від 1933 – засн. і кер. лаб. фізики діелектриків. Досліджував електр. міцність діелектриків, відкрив нову форму пробою (послідовного) діелектрика; вивчав електр. розряди у газах в однорід. та неоднорід. полях при різних тисках; тверді діелектрики з високою діелектр. проникністю; явища у діелектриках при сильному гамма-опроміненні. Встановив осн. закономірності зміни електропровідності діелектриків під дією гамма-випромінення. Відкриття та дослідж. В. сегнетоелектр. якостей титанату барію заклали основу створення нового класу діелектриків – сегнетоелектриків з великим п’єзомодулем. У результаті дослідж. фізики напівпровідників уперше в СРСР вирощено монокристали германію та досліджено нерівноважні електронні процеси у ньому. Під кер-вом В. у СРСР розпочато розробку перших напівпровідник. діодів, транзисторів і соняч. елементів. Подальші дослідж. у галузі фотоелектр. явищ у германії та кремнії призвели до створення кремнієвих фотоелементів рад. соняч. батарей. Створив дифузний транзистор і запропонував p–n-переходи у напівпровідниках використовувати як нелінійні конденсатори. З участю В. створ. перші в СРСР напівпровідник. квантові генератори.

Пр.: Последовательный пробой твердых диэлектриков // ЖТФ. 1932. Т. 2, вып. 3–4; Вещества с высокой и сверхвысокой диэлектрической проницаемостью // Электричество. 1946. № 3 (співавт.); О диэлектрических свойствах переходных слоев в полупроводниках // ЖТФ. 1955. Вып. 1; Электрическая прочность полупроводников // ФТП. 1967. Т. 1, вып. 11; Физика диэлектриков и полупроводников: Избр. тр. Москва, 1988.

Літ.: Бенцион Моисеевич Вул: Мат. к биобиблиографии ученых СССР. Москва, 1981; Памяти Бенциона Моисеевича Вула // УФН. 1986. Т. 149, вып. 2.

Ю. М. Ранюк

Стаття оновлена: 2006