Вулканологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вулканологія

ВУЛКАНОЛО́ГІЯ – наука про вулкани, їх морфологію, діяльність, походження, закономірність розміщення на земній поверхні та про продукти виверження. В. вивчає перш за все діяльність вулканів – динаміку процесів виверження, послідовність фаз виверження, вибухи та рух водяного пару і газів, викиди та виливи лави, зміну складу лави та виверження в часі; механізм переміщення лав різних фаз та різних за складом, інші фіз. та хім. явища, кількість та склад продуктів виверження. 1947 О. Заварицький першим розділив власне В. і вивчення древніх (згаслих) вулканів і запропонував називати вивчення древніх вулканів вулканіч. геологією, або палеовулканологією. Він підкреслив значення методу актуалізму для проблем палеовулканології. Особливо плідно застосовуються методи актуалізму для вивчення класу виверження древніх (палео-) вулканів, що виражені в поєднанні узагальнень матеріалів по діючих вулканах Камчатки, Курил. о-вів та по палеовулканах Закарпаття. Найбільший вплив на динаміку вулканіч. процесів має газова складова виверження, її кількіс. об’єм у приповерхневих камерах вулканів. На основі вулканологічних та геол., зокрема петрограф., петрохім., геохім., геофіз., дослідж. формуються методи палеовулканол. реконструкцій, які успішно здійснюються не тільки для вулканіч. областей неогею, але також і для глибокого докембрію, де процеси метаморфізму первинних магмат. та осад. порід докорінно змінили їх речовин. склад та морфологію. Матеріали вулканол. та палеовулканол. дослідж. взаємодоповнюються і дають змогу створення методол. основи виявлення еволюції вулканізму, як і магматизму в цілому, в геол. історії Землі. Глибоко еродовані палеовулкани представляють собою надзвичайно цінні об’єкти для вивчення зв’язку їхніх поверхневих та приповерхневих частин (апаратів) з глибин. камерами, які виражені звичайно крупними плутонами, штоками, дайками, силами (пластовими тілами), що в комплексі з вулканами створюють вулкано-плутонічні асоціації.

1971 В. Бондарчук довів значну роль вулканів і плутонів у формуванні континентал. земної кори, а на початкових стадіях її розвитку – і вирішальну (на етапі т. зв. панвулканізму), та в надходженні глибин. речовини й енергії надр на земну поверхню, в гідросферу, атмосферу, що разом і в складі осадків (осад. відкладів) формують верхню частину земної кори, в нарощуванні та експансії материкової (континентал.) земної кори – в її акреції.

На тер. України є вулкани різних геол. епох – від найдавніших архей. до кайнозойських; вони представлені практично всіма їх типами. Практична мета В. – розробка способів наук. вивчення критеріїв прогнозу виверження та використання вулканіч. енергії (тепла гарячих вод і пару для потреб госп-ва) та мінерал. складової, виялення закономірностей формування корис. копалин та впливу на довкілля.

Перша вулканол. обсерваторія була створена в серед. 19 ст. в Італії на схилах Везувію; 1911 – на гавай. вулкані Килауе; згодом – мережа станцій в Індонезії (о-ви Ява, Суматра). 1963 у м. Петропавловськ-Камчатський на базі Лаб. вулканології АН СРСР (Москва), Камчат. вулканол. станції, Камчат. геол.-геофіз. обсерваторії Сибір. відділ. АН СРСР та Паужет. контрол.-спостереж. геотерміч. станції створ. Ін-т вулканології Далекосхід. наук. центру АН СРСР (нині Далекосхідне відділ. РАН). Геол.-геофіз. дослідженнями цього Ін-ту виявлені сучасні глибинні магматичні осередки під назем. вулканіч. центрами на глиб. 50–60 км від поверхні.

Питаннями В. та палеовулканології в Україні, використовуючи світ. досвід, займаються фахівці академ. ін-тів геол. профілю та галузевого Геол.-розв. ін-ту Мінекології та природ. ресурсів. За останні десятиріччя було досягнуто вагомих результатів у виявленні нових областей розповсюдження палеовулканів палеозой., мезозой. та кайнозойського віку переважно в межах платформен. структур тер. України, здійснені перші тектоно-магматичні реконструкції в шельфовій частині Чорномор.-Азов. акваторії, що значно розширило перспективи пошуків нових джерел рудних і нерудних, зокрема й горючих корис. копалин.

Літ.: Малеев Е. Ф. Классификация и фации вулканических пород // Вопросы вулканизма. Москва, 1962; Набоко С. И. Петрохимические особенности молодых и современных лав Камчатки // Петрохимические особенности молодого вулканизма. Москва, 1963; Лучицкий И. В. Основы палеовулканологии. Т. 1. Современные вулканы. Москва, 1971; Радзивилл А. Я., Радзивилл В. Я., Токовенко В. С. Тектоно-магматические структуры неогея: Региональная тектоника Украины. К., 1986.

А. Я. Радзивілл

Стаття оновлена: 2006