ВЧК-ОГПУ

ВЧК–ОГПУ — політичний каральний орган радянської Росії. Створений 7(20) грудня 1917 у Петро­граді (нині С.-Петербург) як ВЧК при РНК РРФСР. Голова (Ф. Дзержинський) і членів Колегії ВЧК при­значені РНК. На поч. березня 1918 разом з більшовицьким урядом пере­їхала до Москви, де не­вдовзі обрала місцем свого пере­бува­н­ня Лубʼянку (будинки страхових т-в «Якорь» та «Рос­сия»), яка з того часу стала штаб-квартирою і символом більшовицької спец­служби. Протягом 1918 на місцях створено губернські, повітові (ліквідовані на поч. 1919) і транс­порт­ні ЧК, а у під­роз­ділах Червоної армії — військові ЧК, які у січні 1919 пере­творено на особливі від­діли. В Україні створено ВУЧК, яка повністю під­порядковувалася ВЧК. Із самого початку свого існува­н­ня ВЧК була одним із ключових засобів збереже­н­ня і зміцне­н­ня більшовицької влади, а також потужним інструментом терору. Урядом Леніна їй було доручено вести боротьбу із шпигунством, диверсіями, збройними заколотами, саботажем, контр­революцією, політичним бандитизмом, грабіжництвом, спекуляцією та посадовими злочинами.

Спочатку (формально) до компетенції ВЧК належала лише оперативна робота і попереднє роз­слідува­н­ня, однак у лютому 1918 вона отримала право роз­стрілювати на місці злочину тих, кого оголошували учасниками контр­революційних ви­ступів. Під час воєн­них дій 1918–20 ВЧК швидко сформувала всеохопний апарат, сітку агентів та інформаторів, широко використовувала провокації, а як інструмент «червоного терору» і контртерору організувала роз­галужену мережу вʼязниць й концентраційних таборів. Від осені 1918 ВЧК систематично направляло пі­до­зрілих осіб у табори без судового вироку, що було узаконено ВЦВК лише 17 лютого 1919. Масові роз­стріли, мас­штаби яких приховувалися, роз­почалися вже у перші місяці після створе­н­ня ВЧК, хоча більшовики стверджували, що роз­стріли із політ. мотивів роз­почали лише у липні 1918. По­становою «Про червоний терор» від 5 вересня 1918 РНК РРФСР ухвалила ріше­н­ня про роз­стріл певних категорій осіб. 1 липня 1920, посилаючись на складну ситуацію, більшовики пере­вели всі над­звичайні комісії в Україні на військове становище, від­повід­но до якого всі справи роз­глядали «трійки» у складі голови колегії та 2-х чл. При цьому роз­стрільні вироки виносились без будь-якого узгодже­н­ня з ін. ін­станціями. 19 квітня 1921 у р-нах бо­йових дій створено над­звичайні «трійки» з правами революційних трибуналів у складі командира військової частини, пред­ставника партійного органу і пред­ставника ЧК. Спеціальною ін­струкцією уряду ці «трійки» одержали широкі права включно із правом роз­стрілу.

Політбюро ЦК РКП(б) під головува­н­ням Леніна 14 травня 1921 ухвалило ріше­н­ня «Про роз­шире­н­ня прав ВЧК щодо за­стосува­н­ня вищої міри покара­н­ня». У 1921–22 по­становами більшовицького уряду ви­значено міри покара­н­ня не лише для тих, хто боровся проти радянської влади, а й для тих, кого лише пі­до­зрювали у діях такого роду. Ці ріше­н­ня послідовно проводилися у життя, зокрема одними із на­ймасовіших стали роз­стріли у Києві, де 1919 чекісти знищили не менше 12-ти тис. осіб. У ре­пресивно-каральних діях ВЧК активно використовувала заручників та від­повід­ачів з місцевого населе­н­ня, яких зобовʼязували інформувати чекістів про тих, хто ви­ступав проти більшовиків. У випадках, коли від­повід­ачі від­мовлялися доносити, їх під­давали ре­пресіям разом із заручниками. По­становою Ради робітничо-селянської оборони від 15 березня 1919 чекістам при­значено найкращий продовольчий пайок — червоноармійський. З того часу працівники комуніст. спец­служби неухильно прагнули роз­ширювати власні пільги і привілеї, які у 30-і рр. пере­вищили армійські. Саме пільги і необмежені повноваже­н­ня приваблювали до лав ВЧК–ОГПУ різного роду карʼєристів і авантюристів, серед яких траплялись навіть позапартійні особи й ті, хто у минулому належав до політичних противників більшовиків.

Викори­ставши ВЧК для утрима­н­ня влади і знище­н­ня тих, хто протистояв режимові, Ленін у грудні 1921 по­ставив пита­н­ня про її реформува­н­ня, обмеже­н­ня компетенції, чітке ви­значе­н­ня функції. 6 лютого 1922 ВЦВК реорганізував ВЧК у ГПУ при НКВС РРФСР. Офіційно проголошена мета реформи — транс­формація органів без­пеки із тимчасових і над­звичайних у такі, які б уві­йшли через НКВС у загальну систему радянської державності. Голова ГПУ водночас ставав наркомом внутрішніх справ, а його діяльність повин­на була контролювати ново­створена прокуратура. 15 листопада 1923 для ко­ординації роботи республіканського ГПУ створено ОГПУ при РНК СРСР, яке очолив Ф. Дзержинський. Зі зміною назв не змінились методи і стиль роботи, оскільки чекісти завжди вели наполегливу і цілеспрямовану боротьбу за роз­шире­н­ня сфер свого впливу і виправ­да­н­ня власного існува­н­ня, виконуючи функції більшовицької політичної поліції. У 1934 пере­творено у Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР.

Завантажити статтю