Гіпертермія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гіпертермія

ГІПЕРТЕРМІ́Я (від гіпер... і ...термія) – нагромадження надлишкового тепла в організмі людини і теплокровних тварин, що супроводжується підвищенням температури тіла. Може бути зумовлена зовн. факторами, зокрема утрудненням тепловіддачі, збільшенням надходження тепла ззовні, порушенням співвідношення між теплопродукцією і тепловіддачею, зростанням теплопродукції у зв’язку з м’язовою роботою (при фіз. навантаженні ректальна т-ра може сягати +39,7 оС), а також патологією головного мозку, порушенням терморегуляції на рівні гіпоталамуса, зігріванням або дією піроген. факторів, впливом на організм інфекції, травми тощо.

Тривалий час організм в стані Г. існувати не може. Практично для всіх гомойотермних тварин летальна т-ра складає +43 оС. Проте є рослини і тварини стійкі до високих т-р, зокрема деякі водорості здатні жити при +85 оС, риби – до +50 оС. Терміч. вплив довкілля визначає комплекс метеоумов – т-ра, вологість, швидкість руху повітря, барометрич. тиск тощо, а термогомеостаз відбувається за рахунок збалансованого співвідношення теплотворення та тепловіддачі в конкретних температур. умовах середовища. Небезпека перегрівання існує в р-нах жаркого клімату, на великих глибинах рудників, біля мартенів. печей, у замкненому просторі (напр., у косміч. кораблі) тощо. Організм людини т-ру сухого повітря бл. +132 оС може витримати протягом 15-ти хв., +115,6 оС – не більше 25-ти хв., +93,4 оС – декілька год. Як правило, т-ра +41– 42 оС зумовлює тепловий удар, хоча відомий випадок її підвищення до +45 оС протягом 6-ти годин.

Підвищення т-ри тіла супроводжується різким збудженням ЦНС, посиленням дихання та обміну речовин, гіпокапнією, гіперкаліємією, накопиченням токсич. продуктів, зміною функцій ендокрин. залоз, швидкості ферментатив. реакцій, структури і функції клітин. мембран, білків, нуклеїнових кислот та ліпідів, активним потовиділенням, що спричиняє зневоднення, порушення електроліт. балансу, підвищення рівня в’язкості крові. У результаті цих змін розвиваються недостатність серця, гіпоксія, знижується артеріал. тиск, виникають судоми і наступає смерть.

За міжнар. класифікацією хвороб, травм і причин смерті до групи теплових уражень, крім теплового удару, відносяться теплові судоми, зомління, виснаження внаслідок обезводнення чи втрати солей, скороминучі втоми, набряки кінцівок. Підвищення т-ри тіла у результаті функціон. порушень і структур. пошкоджень гіпоталаміч. центрів терморегуляції (при різних патологіях головного мозку, пухлинах, травмах, крововиливах тощо) у клініці називають гіпертерміч. синдромом. Відомі також випадки швидкого необмеженого зростання т-ри тіла аж до обвуглення (самоспалахування, самозаймання і біогоріння), що може бути результатом посилення неконтрольованих ланцюгових вільнорадикал. реакцій з виділенням великої кількості тепла. У результаті дії вогню, гарячої води, пари, світлового, теплового та лазер. випромінювань може виникати локал. Г. Місцевий вплив високої т-ри викликає опік. При заг. порушеннях в організмі розвивається опікова хвороба, проявами якої можуть бути опіковий шок, інтоксикація, інфекція, аутоімунізація, дистрофічні зміни у внутр. органах тощо. Особливе місце серед Г. займає гарячка, яку кваліфікують як типову заг. терморегуляторну реакцію вищих гомойотермних тварин на вплив піроген. факторів, що супроводжується перебудовою регулювання температур. гомеостазу організму на підтримання вищих ніж в нормі т-ри тіла і рівня тепловмісту, зміною обміну речовин та функціонування низки органів та систем. Підвищення т-ри під час гарячки здійснюється шляхом включення центр. механізмів, які активізують термогенез та теплоконсервацію. Як при захворюваннях, так і при введенні в організм піроген. речовин гарячк. реакція розвивається однотипно. Поряд з деструктив. мають місце конструктивні прояви, оскільки висока т-ра підвищує неспецифічну резистентність організму, стимулює імунол. реакції (зростає активність фагоцитозу, вироблення антитіл), підсилює кровообіг, перешкоджає розмноженню коків, спірохет, вірусів. Розрізняють інфекц. та неінфекц. причини гарячки, а також види т-ри залежно від рівня підвищення: субфебрильна (до +38 оС), помірна (+38– 39 оС), висока (+39–41 оС), гіперпіретична (понад +41 оС). Гарячка може бути постійною (добові коливання т-ри не перевищують 1 оС), послаблювальною (добові коливання становлять 1,5–3 оС, але норми не сягають), переривчастою (підйоми т-ри супроводжуються її падінням до норми), періодичною (т-ра тримається 6–8 днів, потім критично знижується і через 6–8 днів знову може підніматись), виснажливою (добові коливання сягають 2–5 оС). Висока т-ра при більшості гарячк. захворювань переноситься легше, ніж при ін. гіпертерміч. станах. Виділяють декілька форм Г.: метаболічну (поступовий ріст т-ри, відсутність остуди, високий рівень анаероб. метаболізму), регуляторну (поступовий ріст т-ри до +39,4 оС, помірна остуда, асиметрія т-ри шкіри, що свідчить про дисфункцію апарату терморегуляції, зокрема гіпоталамуса), злоякісну як синдром, що є наслідком оператив. втручання і анестезії (швидкий ріст т-ри, тахікардія, аритмія, гіпертонія, рясний піт, різкий ціаноз, серц. недостатність, децеребрація; зумовлена первин. орган. порушеннями центр. механізмів терморегуляції, має складний перебіг і в 64 % випадків закінчується летально); бактеріальну (т-ра – до +41,5 оС, різка остуда, прояви бактеріємії); ноксемічну, яка в більшості випадків розвивається у хворих з тепловим ураженням обличчя і кисті (швидкий підйом т-ри, відсутність остуди – результат порушень стану капіляр. системи, швидке попадання в кров токсич. продуктів із зони патол. процесу); посттрансфузійну (розвивається через 15–30 хв. після закінчення переливання крові, постійна ознака – остуда). Г. може бути випадкова та штучна (з лікув. чи експерим. метою), а також заг. чи локал. (шлунка, серця, нирки, кінцівки, голови). Метод лікування за допомогою штуч. підвищення т-ри тіла хворого – піротерапія – відомий ще з часів Платона та Гіппократа. Застосовують його для лікування деяких інфекц. і нерв. хвороб, а також онкозахворювань. Штучну Г. викликають введенням в організм збудників захворювання, вакцин, піроген. речовин, чужорідних білків; зігріванням тіла чи його частин за допомогою електр., магніт. полів високої та ультрависокої частот, лікув. грязі, озокериту, електрогрілок, води, піску, гарячого повітря (часто застосовують банні процедури, сухоповітряні, світлові, парові ванни, спеціальні камери, зокрема термобарокамери). Для лікування Г. використосовують засоби, які знижують теплопродукцію і підвищують тепловіддачу, ліквідують дегідратацію, корелюють порушення дихання та кровообігу.

Літ.: Влияние высокой температуры на животный организм и организм человека. Москва; Ленинград, 1946; Богомолец А. А. К вопросу о патогенезе и индивидуальной профилактике гипертермической аутоинтоксикации организма // Богомолец А. А. Избр. тр. Т. 3. К., 1958; Султанов Ф. Ф. Гипертермия. Ашгабат, 1978; Пекарский Д. Е., Аркатов В. А., Гилева М. Н. Гипертермические реакции. К., 1981; Иванов К. П. и др. Физиология терморегуляции: Руководство по физиологии. Ленинград, 1984; Белошицкий П. В. К гипотезе о роли «свободнорадикального котла» в процессах теплообразования // Важнейшие теор. и практич. проблемы терморегуляции. Минск, 1986; Козлов И. Б. Гипертермия. Воронеж, 1990.

П. В. Білошицький

Стаття оновлена: 2006