Гіпертермія

ГІПЕРТЕРМІ́Я (від гіпер... і ...термія) — на­громадже­н­ня надлишкового тепла в організмі людини і теплокровних тварин, що су­проводжується під­вище­н­ням температури тіла. Може бути зумовлена зовн. факторами, зокрема утрудне­н­ням тепловід­дачі, збільше­н­ням надходже­н­ня тепла ззовні, поруше­н­ням спів­від­ноше­н­ня між тепло­продукцією і тепловід­дачею, зро­ста­н­ням тепло­продукції у звʼязку з мʼязовою роботою (при фіз. навантажен­ні ректальна температура може сягати +39,7 ^оС), а також патологією головного мозку, поруше­н­ням терморегуляції на рівні гіпоталамуса, зі­гріва­н­ням або дією піроген. факторів, впливом на організм інфекції, травми тощо.

Тривалий час організм в стані Г. існувати не може. Практично для всіх гомо­йотермних тварин летальна температура складає +43 ^оС. Проте є рослини і тварини стійкі до високих т-р, зокрема деякі водорості здатні жити при +85 ^оС, риби — до +50 ^оС. Терміч. вплив довкі­л­ля ви­значає комплекс метеоумов — температура, вологість, швидкість руху повітря, барометрич. тиск тощо, а термогомео­стаз від­бувається за рахунок збалансованого спів­від­ноше­н­ня теплотворе­н­ня та тепловід­дачі в конкретних температур. умовах середовища. Небезпека пере­гріва­н­ня існує в р-нах жаркого клімату, на великих глибинах рудників, біля мартенів. печей, у за­мкненому просторі (напр., у косміч. кораблі) тощо. Організм людини температуру сухого повітря бл. +132 ^оС може витримати протягом 15-ти хв., +115,6 ^оС — не більше 25-ти хв., +93,4 ^оС — декілька год. Як правило, температура +41– 42 ^оС зумовлює тепловий удар, хоча ві­домий випадок її під­вище­н­ня до +45 ^оС протягом 6-ти годин.

Під­вище­н­ня температури тіла су­проводжується різким збудже­н­ням ЦНС, посиле­н­ням диха­н­ня та обміну речовин, гіпокапнією, гіперкаліємією, накопиче­н­ням токсич. продуктів, зміною функцій ендокрин. залоз, швидкості ферментатив. реакцій, структури і функції клітин. мем­бран, білків, нуклеїнових кислот та ліпідів, активним потовиділе­н­ням, що спричиняє зневодне­н­ня, поруше­н­ня електроліт. балансу, під­вище­н­ня рівня вʼязкості крові. У результаті цих змін роз­виваються недо­статність серця, гіпоксія, знижується артеріал. тиск, виникають судоми і на­ступає смерть.

За між­нар. класифікацією хвороб, травм і причин смерті до групи теплових уражень, крім теплового удару, від­носяться теплові судоми, зомлі­н­ня, виснаже­н­ня внаслідок обезводне­н­ня чи втрати солей, скороминучі втоми, набряки кінцівок. Під­вище­н­ня температури тіла у результаті функціон. порушень і структур. по­шкоджень гіпоталаміч. центрів терморегуляції (при різних патологіях головного мозку, пухлинах, травмах, крововиливах тощо) у клініці називають гіпертерміч. син­дромом. Ві­домі також випадки швидкого необмеженого зро­ста­н­ня температури тіла аж до обвугле­н­ня (самоспалахува­н­ня, самоза­йма­н­ня і біо­горі­н­ня), що може бути результатом посиле­н­ня неконтрольованих ланцюгових вільнорадикал. реакцій з виділе­н­ням великої кількості тепла. У результаті дії вогню, гарячої води, пари, світлового, теплового та лазер. ви­промінювань може виникати локал. Г. Місцевий вплив високої температури викликає опік. При заг. поруше­н­нях в організмі роз­вивається опікова хвороба, проявами якої можуть бути опіковий шок, інтоксикація, інфекція, аутоімунізація, дистрофічні зміни у внутр. органах тощо. Особливе місце серед Г. за­ймає гарячка, яку кваліфікують як типову заг. терморегуляторну реакцію вищих гомо­йотермних тварин на вплив піроген. факторів, що су­проводжується пере­будовою регулюва­н­ня температур. гомео­стазу організму на під­трима­н­ня вищих ніж в нормі температури тіла і рівня тепловмісту, зміною обміну речовин та функціонува­н­ня низки органів та систем. Під­вище­н­ня температури під час гарячки здійснюється шляхом включе­н­ня центр. механізмів, які активізують термогенез та теплоконсервацію. Як при захворюва­н­нях, так і при введен­ні в організм піроген. речовин гарячк. реакція роз­вивається однотипно. Поряд з де­структив. мають місце кон­структивні прояви, оскільки висока температура під­вищує неспецифічну резистентність організму, стимулює імунол. реакції (зро­стає активність фагоцитозу, виробле­н­ня антитіл), під­силює кровообіг, пере­шкоджає роз­множен­ню коків, спірохет, вірусів. Роз­різняють інфекц. та неінфекц. причини гарячки, а також види температури залежно від рівня під­вище­н­ня: субфебрильна (до +38 ^оС), помірна (+38– 39 ^оС), висока (+39–41 ^оС), гіперпіретична (понад +41 ^оС). Гарячка може бути по­стійною (добові колива­н­ня температури не пере­вищують 1 ^оС), послаблювальною (добові колива­н­ня становлять 1,5–3 ^оС, але норми не сягають), пере­ривча­стою (під­йоми температури су­проводжуються її паді­н­ням до норми), періодичною (т-ра тримається 6–8 днів, потім критично знижується і через 6–8 днів знову може під­німатись), виснажливою (добові колива­н­ня сягають 2–5 ^оС). Висока температура при більшості гарячк. захворювань пере­носиться легше, ніж при ін. гіпертерміч. станах. Виділяють декілька форм Г.: метаболічну (по­ступовий ріст температури, від­сутність остуди, високий рівень анаероб. метаболізму), регуляторну (по­ступовий ріст температури до +39,4 ^оС, помірна остуда, асиметрія температури шкіри, що свідчить про дис­функцію апарату терморегуляції, зокрема гіпоталамуса), зло­якісну як син­дром, що є наслідком оператив. втруча­н­ня і анестезії (швидкий ріст температури, тахікардія, аритмія, гіпертонія, рясний піт, різкий ціаноз, серц. недо­статність, децеребрація; зумовлена первин. орган. поруше­н­нями центр. механізмів терморегуляції, має складний пере­біг і в 64 % випадків закінчується летально); бактеріальну (т-ра — до +41,5 ^оС, різка остуда, прояви бактеріємії); ноксемічну, яка в більшості випадків роз­вивається у хворих з тепловим ураже­н­ням облич­чя і кисті (швидкий під­йом температури, від­сутність остуди — результат порушень стану капіляр. системи, швидке попа­да­н­ня в кров токсич. продуктів із зони патол. процесу); пост­транс­фузійну (роз­вивається через 15–30 хв. після закінче­н­ня пере­лива­н­ня крові, по­стійна ознака — остуда). Г. може бути випадкова та штучна (з лікув. чи екс­перим. метою), а також заг. чи локал. (шлунка, серця, нирки, кінцівки, голови). Метод лікува­н­ня за допомогою штуч. під­вище­н­ня температури тіла хворого — піротерапія — ві­домий ще з часів Платона та Гіп­пократа. За­стосовують його для лікува­н­ня деяких інфекц. і нерв. хвороб, а також онкозахворювань. Штучну Г. викликають введе­н­ням в організм збудників захворюва­н­ня, вакцин, піроген. речовин, чужорідних білків; зі­гріва­н­ням тіла чи його частин за допомогою електр., магніт. полів високої та ультрависокої частот, лікув. грязі, озокериту, електрогрілок, води, піску, гарячого повітря (часто за­стосовують банні процедури, сухоповітряні, світлові, парові ванни, спеціальні камери, зокрема термобарокамери). Для лікува­н­ня Г. викори­стосовують засоби, які знижують тепло­продукцію і під­вищують тепловід­дачу, ліквідують дегідратацію, корелюють поруше­н­ня диха­н­ня та кровообігу.

Літ.: Влияние высокой температуры на животный организм и организм человека. Москва; Ленин­град, 1946; Богомолец А. А. К во­просу о патогенезе и индивидуальной профилактике гипертермической аутоинтоксикации организма // Богомолец А. А. Избр. тр. Т. 3. К., 1958; Султанов Ф. Ф. Гипертермия. Ашгабат, 1978; Пекарский Д. Е., Аркатов В. А., Гилева М. Н. Гипертермические реакции. К., 1981; Иванов К. П. и др. Физиология терморегуляции: Руководство по физиологии. Ленин­град, 1984; Белошицкий П. В. К гипотезе о роли «свободнорадикального котла» в процес­сах теплообразования // Важнейшие теор. и практич. про­блемы терморегуляции. Минск, 1986; Козлов И. Б. Гипертермия. Воронеж, 1990.

П. В. Білошицький

Завантажити статтю