Гіпноз

ГІПНО́З (від грец. ὕπνος — сон) — стан, близький до сну, при якому зберігається можливість контактува­н­ня загіпнотизованого з гіпнотизером і викона­н­ня спонукань остан­нього. Часто Г. називають частковим, парціал. сном. Це тимчасовий стан сві­домості, що характеризується звуже­н­ням її обʼєму і фокусува­н­ням на змісті навіюва­н­ня. Специф. риси цього стану: гіпернавіюваність, наявність постгіпнотич. амнезії (мимовільне забува­н­ня як змісту сеансу Г., так і самого факту гіпнотизації). У стані Г. в субʼєкта можуть виникати фізіол. та психол. реакції, не властиві йому у звичайному стані сві­домості. Вони стосуються сфери спри­йма­н­ня (візуал. образи, ілюзії), памʼяті (забува­н­ня або згадува­н­ня певних подій життя), уваги (під­вище­н­ня концентрації), мисле­н­ня (поруше­н­ня нормальної логіки), особистості (зміна мотивації, окремих установок). В основі Г. лежить гальмува­н­ня вищих від­ділів головного мозку. Однак, на від­міну від звичайного сну, гальмуються лише окремі ділянки мозку, деякі осередки збудже­н­ня зберігаються (т. зв. сторожові пункти). Під час Г. інтенсивність гальмува­н­ня виражена досить різко. Наявність обмеженої ділянки концентрованого збудже­н­ня у по­єд­нан­ні з глибшим, ніж у звичайному сні, гальмува­н­ням у решті ділянок кори головного мозку сприяє утворен­ню контакту загіпнотизованого з гіпнотизером. Г. є динам. процесом. Осн. його фази: зрівнюв., парадокс., ультрапарадоксальна. Явище Г. широко за­стосовують у мед. практиці для лікува­н­ня низки захворювань, насамперед, нерв. і психічних.

М. Й. Боришевський

Завантажити статтю