Гіпноз
ГІПНО́З (від грец. ὕπνος — сон) — стан, близький до сну, при якому зберігається можливість контактування загіпнотизованого з гіпнотизером і виконання спонукань останнього. Часто Г. називають частковим, парціал. сном. Це тимчасовий стан свідомості, що характеризується звуженням її об’єму і фокусуванням на змісті навіювання. Специф. риси цього стану: гіпернавіюваність, наявність постгіпнотич. амнезії (мимовільне забування як змісту сеансу Г., так і самого факту гіпнотизації). У стані Г. в суб’єкта можуть виникати фізіол. та психол. реакції, не властиві йому у звичайному стані свідомості. Вони стосуються сфери сприймання (візуал. образи, ілюзії), пам’яті (забування або згадування певних подій життя), уваги (підвищення концентрації), мислення (порушення нормальної логіки), особистості (зміна мотивації, окремих установок). В основі Г. лежить гальмування вищих відділів головного мозку. Однак, на відміну від звичайного сну, гальмуються лише окремі ділянки мозку, деякі осередки збудження зберігаються (т. зв. сторожові пункти). Під час Г. інтенсивність гальмування виражена досить різко. Наявність обмеженої ділянки концентрованого збудження у поєднанні з глибшим, ніж у звичайному сні, гальмуванням у решті ділянок кори головного мозку сприяє утворенню контакту загіпнотизованого з гіпнотизером. Г. є динам. процесом. Осн. його фази: зрівнюв., парадокс., ультрапарадоксальна. Явище Г. широко застосовують у мед. практиці для лікування низки захворювань, насамперед, нерв. і психічних.