Гірниче право - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гірниче право

ГІРНИ́ЧЕ ПРА́ВО – галузь права, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та довкілля, забезпечують охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Структурно Г. п. входить до такої комплекс. галузі екол. права України, як природоресурсне право. Гірн. відносини в Україні регулюються Конституцією України, Кодексом України про надра (1994), Гірничим Законом України (1999), законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про охорону праці» (1992), «Про пожежну безпеку» (1993), «Про Цивільну оборону України» (1993), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994), «Про видобування і переробку уранових руд» (1997), «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» (1997), «Про угоди про розподіл продукції» (1999), «Про аварійно-рятувальні служби» (1999), «Про державну геологічну службу України» (1999), «Про нафту і газ» (2001) та ін. законами України й прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, зокрема міжгалуз. і галуз. правилами безпеки, що включають норми безпеч. ведення гірн. робіт, використання гірн.-шахт. та електротех. устаткування, рудник. і кар’єр. транспорту, вимоги щодо провітрювання та протиаварій. захисту гірн. виробок, додержання пилогазового режиму, вироб. санітарії, охорони праці й довкілля; міжгалуз. та галуз. правилами тех. експлуатації, що встановлюють вимоги і норми щодо ефектив., безпеч. й екологічно чистого проведення гірн. робіт, орг-ції та упр. вироб-вом; єдиними правилами безпеки при підрив. роботах, що встановлюють порядок зберігання, транспортування та використання вибух. матеріалів під час проведення гірн. робіт.

Видання перших спец. правових актів, за мету в яких було поставлено врегулювання процесів надрокористування, припадає на серед. 13 ст., коли країни Зх. Європи почали бурхливо розвивати гірн. справу (Кутногір., Фрайбер., Госляр., Йохимстальський гірн. статути, Йіглав. закон «Гірниче право» 1249 та ін.).

Серед законодав. актів, що належали перу укр. правознавців і посіли чільне місце в історії Г. п., слід відзначити Закон королівства Галіції, Володимерії (Лодомерії) та Великого герцогства Краківського «Про нафту» від 17 грудня 1884. Важливу роль у формуванні Г. п. відіграли Гірн. кодекс УРСР (1928) та Кодекс УРСР про надра (1976). Сучасна система Г. п. України охоплює заг., особливу та спец. частини, які включають в себе наступні правові ін-ти: правові основи упр. і держ. регулювання у сфері використання та охорони надр; право власності на надра; право користування надрами; право охорони надр; екон.-правовий механізм у сфері надрокористування; юрид. відповідальність за порушення гірн. законодавства; правовий режим проектування, буд-ва та введення в експлуатацію об’єктів, пов’язаних з користуванням надрами; право геол. вивчення надр; право видобування корис. копалин; право використання підзем. простору; право користування надрами в акватор. і охорон. зонах; правовий режим зупинення експлуатації, консервації та ліквідації об’єктів, пов’язаних з користуванням надрами; правове забезпечення охорони надр; право безпеки надрокористування; міжнар. гірн. право; гірн. право зарубіж. країн.

С. В. Грищак

Стаття оновлена: 2006