ГІРНЯ́К Никифор Йосипович (23. 07. 1885, с. Струсів, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл. — 04. 03. 1962, м. Клифтон, США) — педагог, військово-громадський діяч, публіцист. Брат Йосипа і Юліана Гірняків. Закін. Львівський університет (1910). Від­тоді вчителював у гімназії товариства «Рідна школа» у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.). З поч. 1-ї світової війни організував рогатин. сотню УСС. Був референтом військ. справ при Бо­йовій управі УСС у Відні, командиром Коша УСС. У листопаді 1918 — комен­дант Терноп. військ. округи, згодом — референт з мобілізації Військ. секретаріату ЗУНР. Разом з частинами УГА пере­йшов на бік Червоної армії. На­прикінці 1920 працював у Київ. губвиконкомі ін­спектором від­ділу нар. освіти. У 1921 по­їхав у від­рядже­н­ня до Німеч­чини, звідки ви­їхав до Праги. 1922 повернувся до Тернополя, працював у гімназії. З поч. 2-ї світової війни спів­працював в Укр. центр. комітеті (Краків), Гол. управі Укр. нац. обʼ­єдн. (Берлін). 1944 ви­їхав до Відня, де був дир. укр. гімназії, 1949 — до США, де організував і очолив видавн. ко­оператив «Червона Калина», вчителював в укр. школах. Автор низки спогадів з історії УСС та УГА, зокрема «Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців» (Філадельфія, 1955), «Остан­ній акт трагедії Української Галицької армії» (Нью-Йорк, 1958).