Гістологія

ГІСТОЛО́ГІЯ (від гісто... і …логія) — наука, що ви­вчає тканини багатоклітин­них тварин і людини. Г. тісно повʼязана з цитологією та ембріологією. Вперше поня­т­тя «тканина» об­ґрунтував 1801 франц. лікар К. Біша. Термін «Г.» 1819 за­пропонував нім. вчений К. Майєр. Методол. основою Г. є клітин­на теорія Т. Шван­на, сформульована 1839. Перші каф. Г. засновані на мед. ф-тах Моск., С.-Петербур. (обидві — 1864), Харків. (1867), Казан. (Росія) університетів, Університету св. Володимира у Києві, Мед.-хірург. (нині Військ.-мед.) академії в С.-Петербурзі (всі — 1868). Основоположниками вітчизн. Г. стали засн. та перші зав. цих каф., зокрема О. Бабухін, Ф. Овсян­ников, М. Якубович, М. Лавдовський, Н. Хржонщевський, М. Кульчицький, В. Рубашкін, П. Пере­межко, а також Б. Альошин, В. Бець, О. Черняхівський, В. Шимонович, О. Максимов (описав ембріонал. гістогенез крові і сполуч. тканини, автор унітар. теорії кровотворе­н­ня), О. Заварзін (засн. еволюц. Г., автор теорії паралельних рядів тканин. еволюції), М. Хлопін (сформулював теорію дивергент. еволюції тканин, роз­робив гістогенет. класифікацію тканин) та ін. Екс­перим. Г. роз­винена у дослідж. В. Єлисеєва та його послідовників. 1970 на 9-му Між­нар. кон­гресі анатомів у Ленін­граді (нині С.-Петербург) затверджено Між­нар. гістол. номенклатуру. У 2-й пол. 20 ст. сформовано низку гістол. шкіл, які функціонують і нині. Зокрема в Україні найві­домішими є київ. школи на базах каф. Г. та ембріології Нац. мед. університету (М. Зазибін, К. Кабак, Ю. Чайковський; осн. напрям — ви­вче­н­ня особливостей роз­витку, будови та регенерації периферич. нерв. системи та ре­актив. змін її тканин. елементів в умовах впливу фіз. та хім. по­дразників), каф. цитології, Г. і біо­логії роз­витку Київ. університету (Б. Новиков, В. Гордієнко, М. Дзержинський; ви­вче­н­ня структури і гіпоталам. регуляції ендокрин. залоз), каф. Г. Нац. аграр. університету (В. Хомич; дослідж. будови органів імун. системи домашніх тварин), від­ділу цитології і гістогенезу Ін­ституту зоології НАНУ (П. Мажуга, Н. Родіонова; зʼясува­н­ня цитол. механізмів гістогенезів у хребетних, їхніх порушень у за­бруднених біо­геоценозах та в умовах мікро­гравітації), а також харків. (Б. Альошин, Є. Панков, С. Масловський; встановле­н­ня морфол. основ нейрогуморал. регуляції функцій організму, мікро­структури головного мозку та закономірностей регенерації опорних тканин) та дні­проп. (Л. Гербильський; екол. Г.) школи гістологів. Обʼєктом дослідж. Г. є живі і неживі (фіксовані) клітини і тканини. Г. ви­вчає роз­виток, структуру і функції тканин, досліджує як заг. принципи тканин. організації (заг. Г.), так і будову окремих органів і їх систем (спец. Г.). Спец. роз­ділами Г. є гістохімія (хімія тканин) і гістофізіологія (механізми функціонува­н­ня тканин).

Авторами 1-ї класифікації тканин були Ф. Лейдіґ та Г. Кел­лікер. Нині найпоширенішим є роз­поділ тканин на 4 групи (епітеліал., мʼязова, сполучна, нерв.). Іноді в окрему групу виділяють кров і лімфу. Сучасна Г. має широкий спектр методів дослідж. (гістохімія, транс­місійна і растрова, електрон­на та люмінесцентна, фазово-контрастна мікро­скопії, гісторадіоавто­графія, імуноцитохімія та ін.), осн. серед яких є мікро­скопія з викори­ста­н­ням світлооптич. і електрон. мікро­скопів. Прижит­тєве дослідж. клітин і тканин може проводитись в організмі (in vivo) або шляхом їхнього культивува­н­ня у спец. штуч. середовищах (in vitro). Для тривалого зберіга­н­ня біо­структур шматочки тканин фіксують, після чого стає можливим виготовле­н­ня гістол. препаратів. Унаслідок роз­витку суміжних фундам. напрямів біо­логії і медицини (молекулярна біо­логія, цитогенетика та ін.) та за­стосува­н­ня нових методів дослідж. (клітин­не клонува­н­ня, генна інженерія, біо­люмінесценція та ін.) на сучас. етапі стало актуальним ви­вче­н­ня напрямів Г.: теорія тканин, їхня еволюція; цитол. механізми гісто- і органогенезів, зокрема молекулярно-генет. механізми самопідтримки та диференціюва­н­ня стовбур. клітин; будова та функції спеціалізованих клітин, тканин і між­клітин. речовини; концепція гістіон. компартменталізації тканин і структурно-функціон. одиниць органів; між­клітин­ні взаємодії у межах однієї тканини і між клітинами різних тканин; механізми регуляції морфогенет. і фізіол. процесів у тканинах та органах; роль нерв., ендокрин., імун. систем в регуляції процесів гістогенезу та функціонува­н­ня тканин; механізми адаптації тканин і органів до дії різних біол., фіз., хім. та ін. факторів. Для сучас. Г. актуал. є роз­робле­н­ня прикладних про­блем: упр. процесами гістогенезу і регенерації, біо­технологія тканин; подола­н­ня тканин. несумісності при транс­плантації та патологічно при­скореного росту тканин; зʼясува­н­ня особливостей гістогенезу при різних патол. станах. Важливими досягне­н­нями світ. рівня є об­ґрунтува­н­ня механізмів гістогенезу кровотвор. тканин і між­клітин. взаємодій в гемопоезі (Н. Хрущов та ін., Ін­ститут біо­логії роз­витку РАН, Москва), а також результати дослідж. з нейрогістології, на основі яких створено нові методи діагностики та лікува­н­ня травм периферич. нерв. системи (Ю. Чайковський, В. Яценко та ін., Нац. мед. університет). Нині в Україні діє Нац. спілка анатомів, гістологів, ембріологів і топо­графо­анатомів. Наукові праці з про­блем Г. публікуються у журналах «Морфология», «Вісник морфології» та «Цитология и генетика».

Завантажити статтю