Гітгарц Ілля Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гітгарц Ілля Олександрович

ГІ́ТГАРЦ Ілля Олександрович (18(30). 03. 1893, Одеса – 03. 02. 1966, Мінськ) – диригент, педагог. Доц. (1949). Засл. діяч мист-в Білорус. РСР (1955). Закін. Петрогр. консерваторію (нині С.-Петербург, 1916, кл. скрипки С. Коргуєва; 1918, кл. композиції М. Соловйова). Від 1917 виступав з Полтав. симф. оркестром. 1919 очолив 1-й рад. симф. оркестр. 1920–22 працював в Опер. трудовому колективі і, водночас, в Укр. трупі М. Петлішенка у Полтаві. 1922–26 – диригент опери Нар. дому у Ленінграді (нині С.-Петербург), водночас 1922– 30 – зав. муз. частини Білорус. опер. театру у Вітебську. 1930 – один з організаторів і худож. кер. Держ. студії опери і балету в Мінську, на базі якої 1933 створ. Білорус. театр опери і балету (1933–36 – його гол. диригент, 1947–55 – диригент). 1937–39 – диригент Муз. театру ім. В. Немировича-Данченка у Москві. 1940–47 працював диригентом в опер. театрах Куйбишева (нині Самара, РФ), Ташкента, Фрунзе (нині Бішкек), гол. диригентом Іванов. філармонії (РФ). За сумісн. від 1947 – викл. Білорус. консерваторії у Мінську. Здійснив постановки вистав: «Пікова дама» П. Чайковського (1936), «Кастусь Калиновський» Д. Лукаса (1947), «Князь-озеро» В. Золотарьова (1949), «Соловей» М. Крошнера (1950).

І. Д. Гамкало

Стаття оновлена: 2006