Гітлер Адольф - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гітлер Адольф

ГІ́ТЛЕР Адольф (Hitler Adolf, прізвище матері – Schicklgruber; 20. 04. 1889, м. Браунау-ам-Інн, Австро-Угорщина – 29. 04. 1945, Берлін) – диктатор нацистської Німеччини (1933–45). У 16 р. кинув шкільне навчання, віддавши перевагу самоосвіті і спробам опанувати професію художника, однак не склав вступних іспитів у Віден. художню академію. Впродовж 5 р., перебиваючись випадк. заробітками, проживав у Відні, де підпав під вплив антимарксист. і антисеміт. доктрин. Під час 1-ї світ. війни – єфрейтор 16-го бавар. піхот. полку, був двічі поранений. Після закінчення війни та укладення принизливого для Німеччини Версал. договору захопився політикою і очолив створену 1918 Націонал-соціаліст. робітн. партію Німеччини (НСДАП). За спробу організувати у Мюнхені в листопаді 1923 держ. переворот («Пивний путч») засудж. до 5 р. тюрми, однак через 9 місяців звільнений за амністією. В ув’язненні підготував до видання кн. «Mein Kampf» («Моя боротьба»), у якій обґрунтовував крайні расист. й антикомуніст. погляди, необхідність світ. панування Німеччини. Здобувши перемогу на виборах у райхстаґ у січні 1933, за підтримки пром.-фінанс. кіл, признач. райхсканцлером. Після приходу до влади запровадив у Німеччині режим відкритої нацист. одноосіб. диктатури, зокрема виступив ініціатором та організатором політ. терору і масових репресій щодо комуністів та соціал-демократів, для ізоляції яких було створено мережу концентрац. таборів; ініціював прийняття Нюрнбер. законів про громадянство й расу (1935), спрямованих на дискримінацію євр. населення. Особливу увагу приділяв воєн. програмі, що ставила метою збільшення та модернізацію ЗС. Скориставшись політикою «умиротворення», яку проводили держави Заходу щодо Німеччини, захопив Австрію (1938) і Чехо-Словаччину (1938– 39). Уклавши з СРСР пакт про ненапад, 1 вересня 1939 розгорнув наступ на Польщу, що стало поч. 2-ї світ. війни. 22 червня 1941 розв’язав війну проти СРСР.

У гітлерів. планах завоювання світ. панування особливе місце відводилося колонізації України з її багатими сировин. та продовол. ресурсами і дешевою робочою силою, при цьому Галичина і Крим повинні були безпосередньо увійти до складу Німеччини, Бессарабія і Одещина («Трансністрія») – до складу Румунії. Місц. насел. підлягало знищенню або виселенню у Сибір. Реалізувати ці плани завадив опір укр. народу і заг. перебіг 2-ї світ. війни, у ході якої стратег. доктрина Г. зазнала цілковитого краху. Переконавшись в остаточ. поразці Німеччини, покінчив життя самогубством.

Літ.: H. Heiber. Adolf Hitler. Berlin, 1960; Коваль В. С. «Барбаросса»: истоки и история величайшего преступления империализма. К., 1989; Коваль М. В. Україна: 1939–1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. К., 1995.

М. В. Коваль

Стаття оновлена: 2006