ГКЧП

ГКЧП (рос. — Государствен­ный комитет по чрезвычайному положению) — орган, створений 19 серпня 1991 групою державних керівників СРСР з метою блокува­н­ня подальшого ходу ініці­йованої М. Горбачовим «пере­будови» і нед­опуще­н­ня під­писа­н­ня нової союзної угоди. Напередодні, 18 серпня 1991 група майбут. членів ГКЧП прилетіла у смт Форос (під­порядк. Ялтин. міській раді, АР Крим) на дачу, де пере­бував М. Горбачов, і висунула йому вимогу, щоб він пішов у від­ставку або під­писав указ про за­провадже­н­ня над­звичай. стану в країні. Оскільки М. Горбачов від­мовився виконувати вимогу, то його ізолювали на дачі, а викона­н­ня обовʼязків Президента СРСР пере­брав на себе (за влас. указом) тодіш. Віце-президент СРСР Г. Янаєв. Крім нього, до складу ГКЧП уві­йшли: 1-й за­ступник голови Ради оборони СРСР О. Бакланов, Голова КДБ СРСР В. Крючков, Премʼєр-міністр СРСР В. Па­влов, Міністр внутр. справ СРСР Б. Пуго, голова Селян. спілки СРСР В. Стародубцев, голова Асоц. держ. під­приємств і обʼєктів промисловості, будівництва, транс­порту і звʼязку СРСР О. Тізяков, Міністр оборони СРСР Д. Язов. У своїй першій заяві члени ГКЧП мотивували створе­н­ня цієї структури необхідністю подола­н­ня кризи, політ., між­нац. і громадян. конфронтації, хаосу, анархії, що за­грожують життю і без­пеці громадян СРСР, а також самому його існуван­ню. У окремих місцевостях СРСР від 19 серпня 1991 на 6 місяців за­проваджувався над­звичай. стан. У «Звернен­ні до рад. народу» ГКЧП кон­статував, що роз­почата М. Горбачовим політика «пере­будови» за­йшла у глухий кут, влада втратила довіру населе­н­ня, країна стала некерованою. Своєю першою по­становою ГКЧП призупинив діяльність непідконтрол. владі політ. партій, громад. організацій і масових рухів, заборонив проведе­н­ня мітингів, демонстрацій, страйків. Він також намагався взяти під контроль ЗМІ. До Москви, де було введено над­звичай. стан, та ін. великих міст країни під­тягувались військ. частини. Під Києвом були зосереджені Кіровабад. та Кременчуц. десант.-штурм. бригади (1,2 тис. осіб), на одес. трасі знаходився піхот. полк 72-ї дивізії. У межах Києва дис­локувалися 2–3 тис. військовослужбовців. У стані під­вищеної бо­йової готовності пере­бувала 10-тис. Деснян. танк. дивізія. У аеропорту «Борис­піль» (побл. м. Борис­піль Київ. обл.) приземлився десант. полк спец. при­значе­н­ня з м. Брест (Білорусь), що мав на меті захопле­н­ня уряд. структур. Дії ГКЧП слід кваліфікувати як спробу консерват. сил у парт.-держ. кер-ві від­творити авторитарну модель держави, взяти реванш за політику реформ і демократизації, що здійснювалась у попередні роки. Від самого початку ГКЧП почав стикатись із спротивом. У Москві цей спротив очолив Президент РФ Б. Єльцин, якого під­тримали Голова РМ РРФСР І. Сілаєв та Голова ВР РРФСР Р. Хасбулатов. Ще 19 серпня 1991 Б. Єльцин видав указ, за яким декрети ГКЧП були заборонені на тер. Росії. Не дивлячись на введе­н­ня у Москві над­звичай. стану, більшість населе­н­ня і частина війська від­крито ви­ступили проти ГКЧП, що завадило реалізації його планів. У Києві командуючий сухопут. військами СРСР генерал В. Варен­ніков у присутності 1-го секр. ЦК КПУ вимагав від Голови ВР УРСР Л. Кравчука ви­знати закон. дії ГКЧП і зміни політ. курсу. Зайнявши спочатку вичікувал. позицію, Л. Кравчук під впливом нац.-демократ. сил, які рішуче засудили дії ГКЧП, 20 серпня 1991 на­звав зміну влади антикон­ституційною і закликав до захисту суверенітету України. Після не­вдалої спроби заколотників оволодіти Будинком уряду у Москві в ніч з 20 на 21 серпня 1991 стало зро­зуміло, що ГКЧП за­знає поразки. Пізно ввечері 22 серпня 1991 М. Горбачов як Президент СРСР пові­домив, що він знову контролює ситуацію. Однак події 19– 21 серпня 1991, діяльність і крах ГКЧП радикально змінили цю ситуацію, стали потуж. каталізатором роз­паду СРСР. Після провалу путчу, що його не­вдало організував ГКЧП, республіки, які на той час ще залишались у складі СРСР, одна за іншою почали проголошувати незалежність. 24 серпня 1991 ВР УРСР прийняла Акт про незалежність України. Цей процес завершився під­писа­н­ням угоди у Біловезькій Пущі (Білорусь), що формально легалізувала колапс союз. держави. Члени ГКЧП (крім Б. Пуго, який покінчив життя самогубством) були заарешт. і засуджені. 1992 всі вони амністовані.

Літ.: Август-91. Москва, 1991; Путч. Хроника тревожных дней. Москва, 1991; Хроніка опору: Док., ін. офіц. матеріали, свідче­н­ня преси про спробу держ. пере­вороту, вчинену т. зв. ГКЧП у серпні 1991 р. К., 1991; Бог­данова О. ЧП союзного мас­штаба // Столич. новости. 2000. 5–11 дек.; Медведев Р. За кулисами августа. К 10-й годовщине ГКЧП // Моск. новости. 2001. 7–13, 14–20 авг.; Політична історія України. ХХ столі­т­тя: У 6 т. Т. 6. К., 2003.

Ю. І. Шаповал

Завантажити статтю