Гладков Федір Васильович

Визначення і загальна характеристика

ГЛАДКО́В Федір Васильович (Гладков Фёдор Васильевич; 09(21). 06. 1883, с. Чернавка, нині Саратов. обл., РФ — 20. 12. 1958, Москва) — російський письменник. Лауреат Сталінської премії (1950, 1951). Урядові відзнаки. Закінчив Тифліський учительський інститут (нині Тбілісі, 1906). За участь у революційному русі зазнавав переслідувань. Від 1921 — у Москві: 1932–41 — член редколегії ж. «Новый мир», 1945–48 — директор Літературного інституту. Був членом літературної групи пролетарських письменників «Кузница» (1923). Ранні твори вирізняються натуралізмом у змалюванні життя трудівників, селянської бідноти, каторжан. Повість «Изгои» (1909, опубліковано 1922) — про долю політичних засланців. Оповіданням «Единородный сын» («Пучина», 1917), «Огненный конь» (1923), п’єси «Бурелом» (1921) і «Ватага» (1923) притаманний пафос революційних і громадянських перетворень, ускладнена система тропів, ритмізація оповіді. Один із перших у радянській літературі, хто звернувся до виробничої тематики (роман «Цемент», 1925). У повістях «Новая земля» (1930), «Пьяное солнце» (1932) відтворив оновлене село у світлі позитивної соціалістичної дійсності. Видав збірку сатиричних оповідань «Маленькая трилогия» (1932). Серію нарисів «Письма про Днепробуд» (1931) і роман «Энергия» (1933–38) присвятив будівництву Дніпрогесу. Героїзму людей під час 2-ї світової війни присвячено численні повісті, оповідання, нариси («Солнце матери», 1942; «Клятва», 1944). В автобіографічній трилогії «Повесть про детство» (1949), «Вольница» (1950), «Лихолетье» (1954) продовжив традиції М. Горького (незакінчена 4-а частина — «Мятежная юность»). Автор літературних портретів, статей (збірка «О литературе», 1955). Українською мовою твори Г. перекладали Д. Бобир, Л. Ященко, Н. Свєчникова.

Завантажити статтю