Гладков Федір Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гладков Федір Васильович

ГЛАДКО́В Федір Васильович (Гладков Фёдор Васильевич; 09(21). 06. 1883, с. Чернавка, нині Саратов. обл., РФ – 20. 12. 1958, Москва) – російський письменник. Сталін. премії (1950, 1951). Уряд. нагороди. Закін. Тифліс. учител. ін-т (нині Тбілісі, 1906). За участь у рев. русі переслідувався владою. Від 1921 – у Москві: 1932– 41 – чл. редколегії ж. «Новый мир», 1945–48 – дир. Літ. ін-ту. Був чл. літ. групи пролетар. письменників «Кузница» (1923). Ранні твори відзначаються натуралізмом у змалюванні життя трудівників, селян. бідноти, каторжан. Повість «Изгои» (1909, опубл. 1922) – про долю політ. засланців. Оповідання «Единородный сын» («Пучина», 1917), «Огненный конь» (1923), п’єси «Бурелом» (1921) і «Ватага» (1923) вирізняються пафосом рев. і громадян. перетворень, ускладн. системою тропів, ритмізацією оповіді. Одним із перших у рад. літ-рі Г. звернувся до виробн. тематики (роман «Цемент», 1925). У повістях «Новая земля» (1930), «Пьяное солнце» (1932) відтворив оновл. село у світлі позитив. соціаліст. дійсності. Видав зб. сатир. оповідань «Маленькая трилогия» (1932). Серію нарисів «Письма про Днепробуд» (1931) і роман «Энергия» (1933–38) присвятив будівникам Дніпрогесу. Про героїзм людей під час 2-ї світ. війни численні повісті, оповідання, нариси («Солнце матери», 1942; «Клятва», 1944). В автобіогр. трилогії «Повесть про детство» (1949), «Вольница» (1950), «Лихолетье» (1954) продовжив традиції М. Горького (незакін. 4-а ч., «Мятежная юность»). Автор літ. портретів, статей (зб. «О литературе», 1955). Укр. мовою твори Г. перекладали Д. Бобир, Л. Ященко, Н. Свєчникова.

Тв.: Собрание сочинений. Т. 1–5. Москва, 1983–85; укр. перекл. – Енергія. К.; Х., 1935; Повість про дитинство. К., 1951; Вольниця. К., 1952; Лихоліття. К., 1957; Цемент. К., 1969.

Літ.: Гуткина А. М. Библиография текстов Ф. В. Гладкова. 1900–1964. Москва, 1965; Пухов Ю. С. Федор Гладков. Москва. 1983.

Л. І. Шевченко

Стаття оновлена: 2006