Глазовий Павло Прокопович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Глазовий Павло Прокопович

ГЛАЗОВИ́Й Павло Прокопович (30. 08. 1922, с. Новоскелюватка, нині Казанкiв. р-ну Микол. обл. – 29. 10. 2004, Київ) – поет. Засл. діяч мист-в України (1993). Літ. премії ім. Остапа Вишні (1990) та П. Сагайдачного (1996). Учасник 2-ї світ. вiйни. Бойові нагороди. Закiн. Київ. пед. iн-т (1950). Друкуватися почав 1940. Довгі роки був співроб. період. видань «Перець», «Мистецтво», «Столиця», «Персонал», «Хата». Як гуморист i сатирик працював переважно у вiршов. жанрах спiвомовки, байки, гуморески. Виступав також як автор книг для дітей («Іванець-бігунець», 1963; «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу», 1965) i лiрич. творів. Від 2-ї пол. 50-х рр. здобув популярність i визнання самобут. поета-гумориста, яскравого продовжувача традицiй С. Руданського. Автор зб. сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968), «Смійтесь, друзі, на здоров’я» (1973), «Байки та усмішки» (1975) та ін., жартівл. поеми «Куміада» (1969; усі – Київ). Його «смiшнi i водночас серйознi твори» (М. Годованець) задокументували добу тоталiтар. застою. У них гармонiйно поєдналися «правда життєвого явища» iз «точнiстю його засудження» (Г. Сивокiнь). Твори Г. адресованi широким верствам укр. громадянства – селянам, робiтникам, iнтелiгенцiї, окрім деградованих в етнопсихол. планi верств, якi стали об’єктами осуду поета. Сатирi та гумору Г. властивi винахiдливiсть, гострота, дотепнiсть у викриттi соц. негараздiв, проявiв вiдступництва вiд нар. моралi та етики, занепаду культури i духовностi людини. Наступальнiсть сатири поета помiтно зростала з розгортанням перебудовних процесiв і нац.-держ. вiдродженням в Українi. Книги Г. виходили великими накладами. Проте критика інколи закидала поетові грубуватість тону, зловживання суржиком, невибагливість смаку. Перекладав гуморист. твори з рос. та білорус. мов. Випущено аудіоальбом з 2-х касет «Гуморески» із творами Г. За мотивами його поеми «Слався, Вітчизно моя» (1958) композитор Г. Жуковський створив кантату.

Тв.: Смiхологiя. 1982; 1989; Веселий свiт i чорна книга: Вибране. 1996; Сміхослов. 1997; Байкографія. 1997; Велика сміхологія. 2000; Сміхологія: Вибране. 2003; Архетипи. 2003; усі – Київ.

Лiт.: Сивокiнь Г. «Навiщо тратить на мораль слова?» // ЛУ. 1982, 25 берез.; Косяченко В. Любов’ю окрилений смiх. К., 1985; Сатира i гумор в українськiй лiтературнiй традицiї // Мат. Всеукр. наук. конф. Чц., 1994; Високий талант народності // Косяченко В. Під прапором рідного слова. Чц., 2000; Ребро П. Герой гумористичної праці // Весела Січ. 2004. № 10.

В. Т. Косяченко

Стаття оновлена: 2006