Глухів

ГЛУ́ХІВ — місто обласного під­порядкува­н­ня Сумської області, райцентр, один із значних історичних осередків України. Знаходиться на р. Есмань (притока Клевені, бас. Дні­пра), за 140 км на Пн. Зх. від обл. центру, на пере­хресті автошляхів Київ–Москва та Харків–Новгород-Сіверський. Залізнична ст. Авто­станція. Площа 20 км². Насел. 35 768 осіб (2001, складає 99,7 % до 1989), пере­важно українці. Проживають також росіяни та білоруси. Вперше місто згадується під 1152 в Іпатіїв. літописі як місто Черніг. князівства. Непрямі істор. джерела згадують місто під 992. Від 1-ї пол. 13 ст. до серед. 14 ст. — центр Глухів. уділ. князівства. Із Черніг. гілки Рюриковичів Глухів. уділ. князями від 1247 були нащадки князя Михайла Всеволодовича (син, онук, правнук). У 2-й пол. 14 ст. Г. у складі Черніг.-Сівер. землі вві­йшов до складу Великого князівства Литовського. Влітку 1352 місто охопила епідемія чуми. Внаслідок війни 1500–03 Г. пере­ходить до Росії, але 1618 за умовою Деулін. пере­мирʼя, укладеного після чергової війни Речі Посполитої з Росією, знову ві­ді­йшов під владу поляків. Від­тоді місто стає прикордон­ним з моск. землями і торг. центром «дукатусу Чернігівського», інтенсивно укріплюється і роз­будовується. Від Польщі Г. одержав Маґдебур. право, перейм. 1646 на Новий Острог. Під час Нац.-визв. війни під проводом Б. Хмельницького Г. одержав статус сотен. міста. Під час польс.-рос. війни 1663–64 від 23 січня до 9 лютого 1664 Г. пере­бував в облозі авангарду польс. військ, очолюваних особисто королем Яном ІІ Казимиром Вазою. Тривала затримка польс. військ під Г. і втрати під час облоги стали однією з гол. причин провалу зимової кампанії польс. короля. У 1663–65 в місті базувався Глухів. полк на чолі з полковниками К. Гуляницею і В. Черкащеницею. 1665 Г. за­знав пʼятитижн. облоги польс. війська на чолі з королем Я. Казимиром. 1669 Глухів. рада з виборними від козаків і міщан обрала геть­маном Лів­обереж. України Демʼяна Много­грішного, який уклав з моск. урядом «Глухівські стат­ті», за якими від­новлювалося козац. самоврядува­н­ня (скасовувалося принизливе становище укр. старшини щодо рос. адміністрації) та верталася правова сила договору Б. Хмельницького з Москвою. Разом з тим «Глухівські стат­ті» значно обмежували укр. автономію: царські воєводи залишалися в Києві, Чернігові, Пере­яславі, Ніжині й Острі; реєстр. військо було обмежене до 30 тис.; геть­ман не мав права встановлювати дипломат. стосунки з іноз. країнами. У 18 ст. Г. опинився в центрі істор. і політ. подій, повʼязаних з Пів­нічною війною (1700–21). Від 1708, після зруйнува­н­ня Батурина, Г. став столицею геть­ман. і Лів­обереж. України, резиденцією геть­манів І. Скоропадського (1708–22), Д. Апостола (1727– 34), К. Ро­зумовського (1750–64), місцеперебува­н­ням 1-ї Малорос. колегії (1722–27), «Геть­манського уряду» (1734–50) і 2-ї Малорос. колегії (1764–82, остаточно ліквідована 1786). У 2-й пол. 18 ст. тут функціонувало декілька початк. шкіл і франц. пансіон, які про­існували до зня­т­тя з Г. статусу геть­ман. резиденції. 1790 від­крито мале нар. училище (1807 реорганіз. у повіт. училище). 1839 роз­почала роботу приход. школа. У місті бл. 30-ти рр. (від 1730) існувала перша в Україні та Росії школа під­готовки спів­аків і музикантів для придвор. хору і оркестру. В 50-х рр. 18 ст. при палаці К. Ро­зумовського діяв кріпос. театр, ви­стави якого оформляв Г. Стеценко. 1781 у Г. від­крили єдину на той час у Лів­обереж. Україні книжкову крамницю. Указом рос. Сенату від 16 вересня 1781 на Лів­обережну Україну роз­по­всюджено адм.-тер. устрій Росії. Г. (насел. 6 тис. осіб) пере­став бути столицею Лів­обереж. України і на правах звичай. повіт. міста вві­йшов до складу Новгород-Сівер. намісництва, від 1796 — Малорос. (від 1802 — Черніг.) губ. У 40-і рр. 19 ст. Г., завдяки своєму роз­ташуван­ню на гол. дорозі між Києвом і Москвою, став значним торг. містом, центром хліб. торгівлі не тільки в Черніг. губ., але й в усій Лів­обереж. Україні. У 2-й пол. 19 ст., завдяки зуси­л­лям місц. меценатів, зокрема й ві­домого укр. цукрозаводчика М. Терещенка, від­булося архіт. та культурне від­родже­н­ня міста. За пере­писом 1860 у місті проживало 10 тис. жителів. Скасува­н­ня кріпос. права сприяло бурхливому роз­витку у місті промисловості. У 80-х рр. 19 ст. вже працювало 16 дріб. під­приємств. Питому вагу мало й ку­старно-ремісниче виробництво, в якому на поч. 20-го ст. було задіяно понад 2 тис. осіб. 1895 до Г. була прокладена залізн. колія. У місті працювали чол. (від 1889) і жін. (від 1894) гімназії, 8 початк. шкіл, 3 міських і ремісниче (від 1893) училища, учител. ін­ститут з 3-річ. терміном на­вча­н­ня (від 1874). Від 1923 — райцентр Новгород-Сівер. округу (від 1925 — Глухів.), від лютого 1932 — в складі Київ., від жовтня 1932 — Черніг., від 1939 — Сум. обл. Під час нім.-фашист. окупації (7 вересня 1941 — 30 серпня 1943) у Г. діяли під­піл. організація під керівництвом Г. Ковальова, партизан. загін на чолі з П. Кульбакою, який у лютому 1942 вві­йшов до партизан. зʼ­єд­на­н­ня під командува­н­ням С. Ковпака. Гітлерівці створили табір для військовополонених, де проводили масове їх знище­н­ня, 940 осіб вивезли на примусові роботи до Німеч­чини. Всього карателі закатували у місті понад 13 тис. мирних жителів. Довколишні землі багаті на торф, крейду, кварцити. У місті роз­винуті маш.-буд., легка та харчової промисловості. Гол. пром. під­приємства: «З-д агрегат. вузлів», «З-д засобів обчислювал. техніки», «Сател», «Електропанель», текс­тил. ф-ка, хлібокомбінат, маслосирзавод, мʼясокомбінат, завод продовол. товарів. У Г. — Глухівський педагогічний університет, Лубʼяних культур ін­ститут УААН, 6 заг.-осв. шкіл, 2 навч.-виховні комплекси, агротех. коледж, мед. училище, 2 ПТУ; Будинок творчості школярів, станція юних техніків, 10 дитсадків, стадіон; центр. лікарня; 2 б-ки, Будинок культури, кінотеатр; Глухівський міський крає­знавчий музей, музей С. Ковпака, школа мистецтв, мемор. музей Ю. Шапоріна. Є дендрол. парк Глухів. держлісгоспу, ботан. памʼятки природи «Екзотичні дерева Глухів. пед. університету», «Геть­ман. дуб», гідрол. памʼятка природи «Чернечі джерела». Памʼятки архітектури: Тріумфал. арка (1774), Свято-Микол. (кін. 17 ст.), Спасо-Преображен. (1765), Трьох-Анастасіїв. (1893) церкви, числен­ні світські споруди кін. 17 — 19 ст. На базі памʼяток історії та культури міста в 1994 створ. Глухівський історико-культурний заповід­ник. У Г. виходить рай. г. «Глухівщина». На тер. міста зна­йдено залишки поселень зарубинец. (2 ст. до н. е. — 1 ст. н. е.), київ. (3–5 ст.) та колочинської (6–7 ст.) культур. Із Г. повʼязане життя та діяльність філософа-просвітника Я. Козельського, письмен­ника і історика Ф. Туманського, попередника І. Котляревського в бурлескно-траве­стій. жанрі О. Лобисевича, автора віршованого діалога «Разговор Великорос­сіи с Малорос­сіей» Семена Дівовича, пред­ставників істор.-мемуар. прози 18 ст. М. Ханенка та Я. Марковича, академік АН УРСР М. Гришка, який у 1932–39 працював у ВНДІ коноплі. Тут на­вчалися академік АН СРСР С. Сергєєв-Ценський, письмен­ник С. Васильченко, білорус. письмен­ник Янка Журба, кінорежисер і письмен­ник О. Довженко, фахівець у галузі лісівництва Г. Висоцький, громад.-політ. діяч М. Василенко, історик мистецтва Ф. Ернст, археолог М. Ернст, засн. сучас. укр. графіки Г. Нарбут, поет В. Нарбут, історик козацтва В. Голобуцький. Серед видат. уродженців — ботанік і фармаколог Г. Соболевський, д-ри медицини (брати) В. та Є. Лазареви, історик філософії, бібліо­граф, дир. (1918–20) Колегії П. Ґалаґана Я. Колубовський, мікробіо­лог С. Коршун, академік НАНУ Ю. Шемшученко, чл.-кор. НАНУ Є. Квасников, чл.-кор. АН СРСР Й. Шкловський; церк. діяч Зиновій, громад.-політ. діяч Є. Онацький; композитори М. Березовський і Д. Бортнянський, яким встановлено памʼятники, дир. С.-Петербур. академії мистецтв А. Лосенко, етно­граф і письмен­ник, учитель М. Гоголя і Є. Гребінки у Ніжин. гімназії І. Кулжинський; художники К. Ломикін, М. Мурашко, В. Сегеда, нар. артисти СРСР А. Роговцева та Ю. Шапорін; дипломат А. Ро­зумовський; Герої Рад. Союзу А. Каплунов, Д. Курлук та ін. Г. від­відували М. Ломоносов, Г. Сковорода, М. Гоголь, Марко Вовчок, М. Глинка, Т. Шевченко.

Літ.: Ткаченко В. К. Глухів. Х., 1974; Белашов В. И. Глухов — забытая столица гетманской Украины. К., 1992; Глухів і Глухівщина в історії українського національного від­родже­н­ня. К., 1999.

В. І. Бєлашов, М. А. Деркач

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю