Кременець - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кременець

КРЕ́МЕНЕЦЬ – місто Тернопільської області, райцентр. Знаходиться побл. підніжжя гори-останця Замкова (Кременецькі гори), частково в долині р. Іква (притока Стиру, бас. Дніпра) та її притоки Ірви, за 75 км від обл. центру. Пл. 22,2 км2. Насел. 22 051 особа (2001, скла­дає 89,7 % до 1989), переважно українці. Залізнична станція. На тер. міста виявлено залишки по­селень доби міді, черняхів. куль­тури, на г. Замкова – городища часів Київ. Русі. Досить відомою є пізньопалеоліт. стоянка Куличівка, відкрита 1937 О. Цин­каловським. Уперше згадується в Іпатіїв. літописі під 1227 як міс­то Галиц.-Волин. князівства. На поч. 1241 К. вистояв перед орда­ми Батия, 1254 – Куремси. 1259 тут на вимогу хана Бурундая розібрали оборонні споруди. 1382 К. остаточно відійшов до Великого князівства Литовсько­го, після Люблін. унії 1569 – до Корони Польської. У 2-й пол. 14 ст. збудовано кам’яний замок. 1438 надано Маґдебур. право. Наприкінці 15 ст. унаслідок нападів татар місто занепало, у 2-й третині 16 ст., під час перебування у власності вілен. катол. єпископа Януша (1529–35) та польс. королеви Бони (1536–56) відродилося та перетворилося на один із провід. екон. центрів. У 1-й пол. 17 ст. стало важливим осередком культур. і реліг. життя Пд. Волині. 1633 чашник Л. Древинський і хорунжий Д. Ма­линський заснували православ. монастир (нині Кременецький Свято-Богоявленський жіночий монастир УПЦ МП). Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Восени 1648 козаки та місц. повстанці зруйнували замок. За Вічним ми­­ром 1686 К. залишився у складі Польщі. На поч. 18 ст. кременец. православні храми перетворено на уніатські. У 2-й пол. 18 ст. діяли василіан., єзуїт., реформат., тринітар. і францискан. мо­­настирі та кілька уніат. церков. За 3-м поділом Польщі 1795 К. відійшов до Рос. імперії. Спочатку – місто Поділ., від 1796 – Во­лин. губ. 1805 відкрито Волин. вищу г-зію (1819–33 – ліцей). Цей навч. заклад приніс К. славу «Волин. Афін». У ньому здобували освіту визначні діячі науки та культури К.-Ф. Годебський, М. Гославський, С. Гоцинський, М. Єловицький, Т. Заборовський, Ю. Коженьовський, Ф. Ковальський, А. Мальчевський, Т. Олізаровський, С. Осташевський, Т. Падура, К. Сенкевич, Т. Сєроцінський. У Волин. вищій г-зії (лі­цеї) викладали історик Й. Левель, правознавець О.-Ю. (брат Адама) Міцкевич, філолог А. Осінський, літературознавець Е. Сло­­вацький, економіст М. Хоньський. 1896 через К. прокладено залізницю. На поч. 20 ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838–1902; серед її вихованців – митрополит Н. Абрамович, істо­рик А. Сендульський), жін. єпар­хіал. (1836–1921), чол. духовне (1885–1921), комерц. (1904–21), двокласне міське уч-ща, приватна жін. г-зія, 6 початк. шкіл. Улітку 1916 тут була одна з вузлових ділянок Брусилов. прориву. Від поч. 1918 до червня 1919 – у складі ЗУНР, від жовтня 1920 до вересня 1939 – Волин. воєводства Польщі. У міжвоєнні роки функціонували православ­на семінарія (1918–39), укр. г-зія ім. І. Стещенка (1918–38), осередок т-ва «Просвіта», польс. лі­цей (1921–39). У 1936 збудовано ватну ф-ку, 1938 – тютюн. з-д. Від 1939 – у складі УРСР. Від 3 липня 1941 до 19 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Кремен­чани брали активну участь в Русі Опору. 1940–41, 1944–50 ді­яв учител. ін-т (1950 реорганіз. у пед. ін-т, 1969 переведений у Тернопіль). Мешканці К. зазнали репресій від рад. влади. 1965 введено в експлуатацію цукр. з-д, 1980 – ф-ку ватину. 1897 мешкало бл. 17,6 тис., 1939 – 32,1 тис., 1959 – 16,4 тис., 1979 – 21,2 тис. осіб. Нині працюють підпр-ва: маш.-буд. і метало­оброб. галузі – «Кремзвент», з-д порошк. металургії; дерево­оброб. – «Кременчанка», держліс­госп; пром-сті буд. матеріалів – ф-ка «Ватин»; харч. – «Кременець-цукор», «Молоко», хлібоза­вод, комбінат хлібопродуктів. У К. – 6 заг.-осв. шкіл, обл. гу­ма­нітарно-пед. ін-т, мед. уч-ще, 2 ПТУ; Будинок культури, 4 клуби, 4 б-ки, Кременецький крає­знавчий музей, Словацького Ю. Літературно-меморіальний музей, школа мист-в; 6 лікув. закладів, зокрема 3 лікарні, дит. санаторій. Виходить г. «Кременецький вісник–С». Пам’яткою садово-парк. мист-ва є Кременецький ботанічний сад. 2001 створ. Кременецько-Почаївський державний історико-архітектур­ний заповідник, до якого входять 17 пам’яток міста. Встанов­­лено пам’ятник Т. Шевченку, по­груддя Ю. Словацького, меморіал рад. воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни. Серед видат. уродженців – геолог, географ О. Чекановський (19 ст.), лікар-хі­рург М. Данилюк, філософ Л. Ди­­митрова, мовознавець Ю. Зацний, геоморфолог, гляціолог Л. Івановський, геофізик І. Козачок, математик О. Сторож; польс. письменник Ю. Словаць­кий (19 ст.), письменниця, публіцист Г. Гордасевич, літературознавець, фольклорист М. Ко­робка, письменник, перекладач Ю. Покальчук; художник, поет І. Гарасевич, художники Л. Візерканюк, Р. Глувко, модельєр С. Ярич; музикознавець Н. Бабій-Очеретовська, композитор, музикознавець, засл. арт. і діяч мист-в УРСР М. Вериківський, диригент, композитор І. Гіпський, скрипалі О. Каськів, А. Стерн, бандуристка М. Попілевич; політ. діяч О. Вітович, церк. діяч Олексій (Громадський), військ. діяч О. Осецький. Тут навч. пись­менники У. Самчук, О. Лятурин­ська, Б. Харчук; працювали ботанік В.-Г. Бессер (19 ст.), літературознавець М. Петров, художники А. Ждаха, О. Сафонов, проходили військ. службу рос. мандрівник М. Пржевальський та історик В. Липинський.

Літ.: Теодорович Н. История города Кременца Волынской губернии. 2-е изд. Седлец, 1904; Ельгарт Б. Б. Кременець: Істор.-краєзнав. нарис. Л., 1977; Чернихівський Г. І. Кременець: Путівник. Л., 1987; Його ж. Кременеччина від давнини до сучасності. Кременець, 1999; Собчук В. Кременець: Путівник. Л., 2003.

Г. І. Чернихівський, О. М. Данилюк

Стаття оновлена: 2014