Глущенко Микола Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Глущенко Микола Петрович

ГЛУ́ЩЕНКО Микола Петрович (04(17). 09. 1901, м. Новомосковськ Катеринослав. губ., нині Дніпроп. обл. – 31. 10. 1977, Київ) – живописець і графік, громадський діяч. Засл. діяч мист-в УРСР (1946). Нар. художник УРСР (1963) та СРСР (1976). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1972). Держ. нагороди. Чл. СХУ (1944). У 1919 мобілізов. до армії А. Денікіна, інтернов. у Польщі. Втік до Німеччини. Закін. Берлін. вищу школу образотвор. мист-ва у Шарлоттенбурзі (1924). До липня 1936 перебував за кордоном: 1918–25 – у Берліні, 1925–36 – у Парижі, де відкрив власне ательє і був відомим художником. Спілкувався із В. Винниченком, І. Трушем. Працював у галузі станк. живопису, переважно у жанрах пейзажу, натюрморту, портрета. Учасник мист. виставок від 1924. Персон. (бл. 50) – у Парижі (1926, 1928), Бухаресті (1930), Празі (1931), Львові (1935), Москві (1943, 1986), Києві (1949, 1958, 1976, 2001), Брюсселі (1969). Ранні твори виконано у традиц. реаліст. манері, у пізніших роботах відчувається вплив франц. постімпресіоніст. школи живопису. Мист-во Г. сповнене світла й оптимізму. Відомий також як рад. розвідник «Ярема». У квітні 1940 виїхав до Німеччини на виставку «Нар. творчість СРСР», отримав у подарунок від А. Гітлера альбом з його влас. акварелями і почесну грамоту від міністра закордон. справ Й. Ріббентропа. На 5 місяців раніше від Р. Зорґе повідомив Й. Сталіна про підготовку Німеччини до війни проти СРСР. Після 2-ї світ. війни жив у Києві, де 1978 відкрито майстерню-музей митця. Роботи зберігаються у музеях України, Франції, США, Канади, Італії.

Тв.: портрети – О. Довженка (1922), «Шахісти» (1923), «Автопортрет» (1923, 1935), Р. Роллана, А. Барбюса, «Жінка, яка сидить» (усі – 1934); цикли іл. до поеми «Мертві душі» М. Гоголя (1930–31) повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського (1933); серії – «Оборона Москви» (1941), «Київ після визволення» (1944), «По ленінських місцях за кордоном» (1966–70), «Пейзажі України» (1969– 71), «Святкові натюрморти» (1970), «Кримські виноградники» (1974), «Українські квіти», «Казахстанський мотив» (обидва – 1977); «Т. Шевченко серед селян» (1939), «Дніпрові береги» (1947), «Державний заповідник “Могила Т. Шевченка”» (1948), «Дорога на Київ» (1950), «Дніпро під Києвом», «Березневе сонце» (обидва – 1956), «Весняне Прикарпаття» (1958), «Відлига» (1959), «Садок вишневий коло хати», «Дніпро над Каневом» (обидва – 1960), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1961), «Тече вода з-під явора», триптих «На захист лісу», «Золота осінь» (усі – 1962), «Б’ють пороги, місяць сходить» (1963), «Морський краєвид» (1965), «Блакитний березень», «Причал для човнів» (обидва – 1975).

Літ.: Шпаков А. П. Микола Петрович Глущенко. К., 1962; Народний художник УРСР Микола Глущенко. К., 1971; Бугаєнко І. М. Микола Глущенко. К., 1974; Микола Глущенко: Каталог. К., 1976; Микола Глущенко. Спогади про художника. К., 1984; Николай Петрович Глущенко: Каталог. Москва, 1986; Попик В. Ательє на вулиці Волонтерів // Україна. 1990. № 30; Блюміна І. Його зоря // Вітчизна. 1991. № 9; Микола Глущенко: Альбом. К., 1996; Чабан М. Пори року митця і … розвідника // Зоря. Дн., 1997, 4 січ.; Микола Глущенко. Живопис, графіка. К., 2001; Первомайський Л. Час і майстер // Мист. обрії. 2003. № 4–5; Кальницкий М., Коваль А. Разведчик, ставший живописцем // Киев. ведомости. 2004, 16 сент.

І. М. Блюміна, Г. П. Герасимова

Стаття оновлена: 2006