Глущук Федір Тимофійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Глущук Федір Тимофійович

ГЛУЩУ́К Федір Тимофійович (19. 03. 1925, с. Старостинці, нині Погребищен. р-ну Вінн. обл. – 12. 03. 2009, Київ) – графік. Засл. художник УРСР (1979). Чл. НСХУ (1954). Навч. у Львів. ін-ті декор. та приклад. мист-ва (1948–51), закін. Харків. худож. ін-т (1954; викл. Г. Бондаренко). Осн. роботи – у галузях станк. і книжк. графіки, монум. мист-ва. Від 1979 – викл., доц. Київ. філії Укр. полігр. ін-ту. Учасник мист. виставок від 1954. Персон. – у Києві (2002, 2005). Творчість Г. глибоко національна за змістом і характером зображень, тяжіє до монументальності.

Тв.: диптих «Не скує душі живої», «Прометей», «Повстання» (усі – 1961); іл. до поем Т. Шевченка «Петрусь», «Сон» (обидві – 1963), до роману «Повія» Панаса Мирного (1979); «Т. Шевченко» (1960, 1964); гравюра «Мати» (1965); вітраж-триптих «Т. Шевченко» (1967, співавт.); плакати – «Люби справу – майстром будеш» (1954), «Т. Шевченко» (1960), «Роботящим умам, роботящим рукам» (1963, співавт.), «Я в серці маю те, що не вмирає» (1970), «Оберігайте скарби культури» (1971), «Найкращий край – Батьківщина» (1979), «1933 рік», «Воскресай, берегине-мамо», «Єднайтеся, хай Бог помагає!», «Відродимо славу і волю України», «Незалежна на віки віків», «Нашому роду – єдність духу й згоду» (усі – 1991), «Будьмо господарями у своїй хаті» (1993), «За нашу незалежність. Іван Мазепа» (1994), «Живи, Україно!» (1996), «За вільну Україну. С. Бандера», «Відроджуємо духовність» (обидва – 1999), «Нашого цвіту по всьому світу», «У боротьбі перетворюється народ у націю. Є. Коновалець» (обидва – 2000), «Рідна мова відродить націю» (2001), «Життя – це боротьба. Олена Теліга» (2002), «Добробут рідної землі», «Вічно жива духовно. Леся Українка» (обидва – 2003).

Літ.: Федір Глущук: Каталог виставки творів. К., 1977; Виставка художника-земляка // ОМ. 1983. № 4; Підгора В. Тонкий аромат народності // Там само. 1995. № 2; Данилейко В. З національним прицілом нові художні плакати Федора Глущука // Там само. 2001. № 3.

Т. П. Чуйко

Стаття оновлена: 2016