Гмирьов Олексій Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ГМИРЬО́В Олексій Михайлович (17(29). 03. 1887, м. Смоленськ, Росія — 11(24). 09. 1911, Херсон) — поет. Навч. у Смолен. початк. училищі (1899–1902), яке залишив через матер. не­статки. Пере­їхав до Миколаєва. Від 1903 брав участь у робітн. русі, входив до Микол. організації РСДРП. За рев. діяльність неодноразово заарештовувався, був на заслан­ні в Архангел. губ. (Росія), звідки втік. 1908 засудж. по­вторно на 6 р. і 8 місяців каторги. Помер у херсон. вʼязнич. лікарні. Поезії писав від 1905 (більшість — у період увʼязне­н­ня). У контекс­ті доби творчість Г. спри­ймалася як рефлексії рев. звуча­н­ня і зараховувалася до «пролетар. поезії». Його вірші «Призыв», «Набат» — від­гук на події 1905, боротьбу микол. робітників — використовувалися у рев.-пропагандист. роботі. У поет. творах пере­важають громадян. мотиви, публіцист. стилістика, образи й інтонації соціодухов. спрямува­н­ня («Сокол», «С новым годом», «На смерть М. Клина», «Буря», «Благовест», «За волю», «В море», «Алая»). Глибоко ліричні його пейзажні поезії («В сентябре», «На озере», «Сон»); вірші, звернені до коханої («Не жди меня», «К Марусе Козловой», «М. К.»). За кілька днів до смерті написав поезію «Я погибну, но вместе со мной не умрут…». Окремі вірші Г. («Мы молча глядели друг другу в глаза…», «Они победили!», «Казнен­ным») поклав на музику Д. Шостакович (цикл «Хорові поеми»).

Тв.: За решеткой. Москва, 1926; Гори, мое сердце: Стихи, письма, документы. К., 1957; Колос молодой: Стихи. Москва, 1958; Грома гордые раскаты: Стихи. Письма. Воспоминания. О., 1970.

Літ.: Уралов Т. Путь Алексея Гмырева. Хн., 1960; Алексей Гмырев: К 100-летию со дня рожд. пролетар. поэта. К., 1987; Голобородько Я. Письмен­ники і Херсон. Хн., 2003.

Я. Ю. Голобородько

Завантажити статтю