Гмирьов Олексій Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гмирьов Олексій Михайлович

ГМИРЬО́В Олексій Михайлович (17(29). 03. 1887, м. Смоленськ, Росія – 11(24). 09. 1911, Херсон) – поет. Навч. у Смолен. початк. уч-щі (1899–1902), яке залишив через матер. нестатки. Переїхав до Миколаєва. Від 1903 брав участь у робітн. русі, входив до Микол. орг-ції РСДРП. За рев. діяльність неодноразово заарештовувався, був на засланні в Архангел. губ. (Росія), звідки втік. 1908 засудж. повторно на 6 р. і 8 місяців каторги. Помер у херсон. в’язнич. лікарні. Поезії писав від 1905 (більшість – у період ув’язнення). У контексті доби творчість Г. сприймалася як рефлексії рев. звучання і зараховувалася до «пролетар. поезії». Його вірші «Призыв», «Набат» – відгук на події 1905, боротьбу микол. робітників – використовувалися у рев.-пропагандист. роботі. У поет. творах переважають громадян. мотиви, публіцист. стилістика, образи й інтонації соціодухов. спрямування («Сокол», «С новым годом», «На смерть М. Клина», «Буря», «Благовест», «За волю», «В море», «Алая»). Глибоко ліричні його пейзажні поезії («В сентябре», «На озере», «Сон»); вірші, звернені до коханої («Не жди меня», «К Марусе Козловой», «М. К.»). За кілька днів до смерті написав поезію «Я погибну, но вместе со мной не умрут…». Окремі вірші Г. («Мы молча глядели друг другу в глаза…», «Они победили!», «Казненным») поклав на музику Д. Шостакович (цикл «Хорові поеми»).

Тв.: За решеткой. Москва, 1926; Гори, мое сердце: Стихи, письма, документы. К., 1957; Колос молодой: Стихи. Москва, 1958; Грома гордые раскаты: Стихи. Письма. Воспоминания. О., 1970.

Літ.: Уралов Т. Путь Алексея Гмырева. Хн., 1960; Алексей Гмырев: К 100-летию со дня рожд. пролетар. поэта. К., 1987; Голобородько Я. Письменники і Херсон. Хн., 2003.

Я. Ю. Голобородько

Стаття оновлена: 2006