Гнатюк Володимир Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гнатюк Володимир Михайлович

ГНАТЮ́К Володимир Михайлович (псевд. та крипт.: В, В. Г., М. Р., Гн. В., Літописець В.; 09. 05. 1871, с. Велеснів, нині Монастирис. р-ну Терноп. обл. – 06. 10. 1926, Львів) – фольклорист, етнограф, літературознавець, мовознавець і громадсько-культурний діяч. Батько О. Гнатюк-Піснячевської та Ю. Гнатюка. Чл.-кор. Петербур. АМ (1902), акад. ВУАН (1924). Дійс. чл. НТШ (1899), Чехословац. народознав. т-ва в Празі (1905), Австр. етногр. об’єдн. у Відні, Міжнар. союзу фольклористів у Гельсинкі (1907). Почес. член Етногр. т-ва в Києві (1925). Закін. Львів. ун-т (1898). Етнографією почав цікавитися під час навч. у Бучац. та Станіслав. (нині Івано-Франківськ) г-зіях. Зацікавлення фольклором поглибилося під час університет. студій під впливом М. Грушевського, О. Колесси та А. Каліни. 1894 став чл. спілки «Towarzystwo ludoznawcze». Свої перші записи фольклору та статті публікував у ж. «Lud» та «Житє і слово», редагованих І. Франком. Методол. вказівки для записування надавав йому Ф. Вовк. Фольклор записував переважно на Тернопільщині. 1895–1903 здійснив шість експедицій на тер. Закарп. України, Пряшівщини та до закарп. переселенців у Сербії, Хорватії, Румунії, Угорщині. Заарешт. угор. поліцією під час остан. експедиції, захворів на астму. Знач. розголос мав його протест проти нац. екон. та соц. гноблення закарп. українців угор. владою «І ми в Європі» (під ним підписалося кільканадцять діячів укр. культури). Як голова т-ва «Академ. громада» у Львові Г. у жовтні 1898 організував святкування 25-ліття літ. діяльності І. Франка, яке допомогло письменникові вийти з матер. злиднів. Успіх святкування сприяв заснуванню «Фонду підмоги незасібних літераторів», головою якого обрано Г. На базі фонду 1898 виникла «Укр.-руська видавн. спілка», секр. якої до 1912 був Г. У 1898 став незмін. секр. НТШ у Львові. Г. залучав до співпраці з т-вом діячів світ. науки, зокрема А. Айнштайна, Т. Масарика, Я. Бодуена де Куртене, В. Яґича. Співредактор (разом із М. Грушевським) «Записок НТШ» та ред. «Хроніки НТШ». Разом з І. Франком 1898 заснував Етногр. комісію НТШ (до 1912 – її секр., пізніше – голова). Навколо Комісії Г. зосередив кілька сотень збирачів фольклору, для яких публікував програми, питальники та метод. вказівки для записування; вони надсилали йому свої записи, які в його упорядкуванні друкувалися у виданнях Комісії – «Етнографічному збірнику» (22 томи) та «Матеріалах до українсько-руської етнології» (12 томів). Лише у цих двох виданнях Г. опубл. 195 казок, 411 байок (казок про тварин), 552 легенди, 810 анекдотів, 582 пісні різних жанрів, 322 колядки і щедрівки, 8622 коломийки, 184 тексти та 180 мелодій гаївок, 258 оповідань про опришків, 77 оповідань про тютюнарів, 1565 оповідань з демонології, 18 описів весілля, 22 описи похорон. звичаїв тощо. До кожного тексту він наводив паспортизацію: де, коли, від кого і ким був записаний; подавав життєписи кращих інформаторів; майже у кожному тексті наводив посилання на його варіанти в ін. друков. джерелах. Чимало текстів опублікував поза цими серіями, напр., його двотомник укр. еротич. фольклору містить 313 текстів. Г. був прихильником порівнял. методу у фольклористиці, однак не відкидав й ін. методів: історичного, антропологічного, міфологічного. Досліджував укр. пісні, звичаї та вірування, демонологію, казки, легенди, анекдоти, перекази, «соромниц. фольклор»; опрацював методику збирання фольклору та текстол. принципи його публікації, історію фольклорно-етнол. досліджень. Майже кожному жанру укр. фольклору Г. присвятив розвідку. На окрему увагу заслуговують його історично-порівнял. дослідж. про балади (зокрема про матір-дітогубницю, неплідну матір і ненароджені діти, Бондарівну та ін.). Вивчав думи, істор. та лірниц. пісні, пісенні новотвори. Окрему розвідку присвятив словац. опришку Яношіку, порівнявши оповідання про нього з розповідями про О. Довбуша. Підтримував контакти з чес. етнологами Ї. Полівкою, Ч. Зібртом, Л. Нідерле та ін. Для чес. енциклопедії «Ottův slovník naučný» написав ст. «Malorusové» (Praha, 1900, díl 16). Чималу увагу присвячував матер. культурі українців: кулінарії, кушнірству, ткацтву, одягу, заняттям населення тощо. Досліджував також нар. культуру росіян, білорусів, поляків, пд. слов’ян та неслов’ян. народів. І. Франко назвав його «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу», а М. Яценко – «першим українським професіональним фольклористом». Значна частина фольклор. записів Г. загубилася під час 1-ї світ. війни; в архіві ІМФЕ зберігаються понад 25 000 аркушів його записів, в архівах Зх. України – його листування з майже 800-ма людьми. Як літературознавець Г. найбільший внесок зробив у дослідж. давньої укр. літ-ри, зокрема творів, створених на Закарпатті та Галичині. У 2-й частині праці «Rusíni v Uhrách» (опубл. у ж. «Slovanský prehled», 1899, roč 1, № 5, 9) подав перший нарис їхньої літ-ри у 19 ст. Досліджував та видавав окремими книжками твори класиків укр. літ-ри, заборонених у цар. Росії: І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, О. Кониського, П. Куліша, Панаса Мирного, Д. Мордовця, І. Нечуя-Левицького, О. Стороженка, А. Чайковського, Лесі Українки, В. Винниченка, М. Коцюбинського, А. Кримського та ін. Популяризував творчість зх.-укр. письменників, зокрема І. Франка. Автор біогр. нарисів про І. Котляревського, Марка Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова, С. Воробкевича, М. Старицького, Е. Золя, В. Яґича та ін. Особиста дружба пов’язувала його з М. Коцюбинським, Лесею Українкою, Г. Хоткевичем та ін. укр. письменниками, які часто відвідували його у Львові та Криворівні. Лише у двох серіях «Укр.-руської видавн. спілки» підготував до друку та видав (переважно з влас. передмовами) понад 140 книжок авторів укр. та зарубіж. літ-ри. Серед зарубіж. літераторів переважали переклади з рос. та польс. мов: шість книжок Л. Толстого, три книжки І. Тургенєва, по дві книжки А. Чехова та М. Горького, твори Ф. Достоєвського, В. Гаршина, М. Гоголя, В. Оркана, Б. Пруса, В. Олеговича, Б. Ґрадовського, Я. Карловича, І. Мацейовського, П. Хмельовського та ін. Значну частину з них переклав сам Г. Із рос. мови перекладав наук. праці укр. авторів, які в Росії не могли публікуватися рідною мовою. Перекладав зі всіх слов’ян. мов, а також із нім., франц. та угорської. 1899–1907, 1922–26 – відп. ред. «Літературно-наукового вісника». Досліджував укр. діалектологію, соціолінгвістику, етимологію, ономастику та лексикологію Карпат. регіону. Вивчав диференціацію та генезис пд.-зх. говірок укр. мови: лемків, бойків, гуцулів та бачван. русинів. Установив укр.-словац. мовну межу. В рукописі залишився його «Словник українських закарпатських говорів» (понад 30 000 слів), який, значно поповнений І. Панькевичем, зберігається в Ін-ті чес. мови в Празі. З мовного боку дослідив низку текстів давньої укр. літ-ри. Чимало уваги приділяв розробці норм сучас. укр. мови, укр. правопису та лінгводидактиці, боровся за узаконення єдиного заг.-укр. правопису. Важливим є його місце в історії укр. журналістики. Як історик вивчав питання нац.-визв. боротьби українців, школи, освіти та релігії. Чимало зробив для розвитку укр. краєзнав. музейництва (співзасн. Музею НТШ у Львові). Через хворобу 1918 не зміг скористатися запрошенням оселитися в Києві, де йому пропонували кер-во каф. укр. фольклористики. У Велесневі 1968 відкрито Гнатюка В. Етнографічно-меморіальний музей. 1971 встановлено пам’ятник і погруддя в рідному селі та на його могилі у Львові (скульптор Л. Біганич). 1971, 1991, 2001 проведено наук. конф., присвяч. Г.; його іменем названо вулицю у Львові та ін. містах, школу у рідному селі, Бучац. г-зію, Терноп. пед. ун-т, видано пошт. марку. 1989 у Тернополі встановлено обл. премію ім. Г. для кращих збирачів фольклору (1-й лауреат – П. Медведик).

Пр.: Ф о л ь к л о р и с т и к а т а е т н о г р а ф і я: Лірники // Етногр. зб. 1896. Т. 2; Етнографічні матеріали з Угорської Русі // Там само. 1897–1911. Т. 3, 4, 9, 25, 29, 30; Мужицька одежа // Буковина. 1897. № 151. 10 (22) лип.; Pieśni rekruckie // Lud. 1897. Zesz. 1; Кушнірство у Галичині // Мат. до укр.-руської етнології. 1899. Т. 1; Народна пожива і спосіб її приправи у східній Галичині // Там само. Т. 2; Галицько-руські анекдоти // Етногр. зб. 1899. Т. 6; В справі збирання народних легенд // ЛНВ. 1899. Т. 8, кн. 12 (співавт.); В справі збирання етнографічних матеріалів // Хроніка НТШ. 1901. № 8, вип. 4; Галицько-руські народні легенди // Етногр. зб. 1902–03. Т. 12, 13; Пісенні новотвори в українсько-руській словесності // Зап. НТШ. 1903. T. 52, кн. 2; Знадоби до галицько-руської (української) демонології // Етногр. зб. 1904–12. Т. 15, 33, 34; Коломийки // Там само. 1905–07. Т. 17–18; Народна пожива на Бойківщині // Наук. збірник, присвяч. проф. М. Грушевському. Л., 1906; Гаївки // Мат. до укр.-руської етнології. 1909. Т. 12; Das Geschlechtsleben des Ukrainischen Bauernvolkes. Leipzig, Bd. 1, 1909; Bd. 2, 1912; Народні оповідання про опришків // Етногр. зб. 1910. Т. 24; Похоронні звичаї й обряди // Там само. 1912. Т. 31–32; Народні казки. Л., 1913; Колядки і щедрівки // Етногр. зб. 1914. Т. 35, 36; Народні оповідання про тютюнарів // Зап. НТШ. 1915. Т. 122; Українські народні байки // Етногр. зб. 1916. Т. 37, 38; Українська народня словесність. Відень, 1916; Народні новелі. Л., 1917; Причинки до пізнання Гуцульщини // Зап. НТШ. 1917. Т. 123/124; Українські весільні обряди і звичаї // Мат. до укр.-руської етнології. 1919. Т. 19–20; Народні легенди. Л., 1926. Л і т е р а т у р о з н а в с т в о: Легенди з Хітарського збірника // Зап. НТШ. 1897. Т. 16, кн. 2; Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності. Л., 1898; Старохристиянські легенди. Л., 1901; Нові переклади Шевченкових поезій // ЛНВ. 1901. Т. 14, кн. 4; Еміль Золя // Там само. 1902. Т. 20, кн. 11; Угроруські духовні вірші // Зап. НТШ. 1902. Т. 46, 49; Кілька причинків до біографії Юрія Гуци (Венеліна) // Там само. Т. 47, кн. 2; Корнило Устиянович // ЛНВ. 1903. Т. 23, кн. 9; Ізидор Воробкевич // Там само. Т. 24, кн. 10; До характеристики семінарських часів Івана Котляревського // Там само. Кн. 12; Поетичний талант між бачванськими русинами (Г. Костельник) // Там само. 1904. Т. 26, кн. 6; Віршована легенда про рицаря і смерть // Зап. НТШ. 1908. Т. 85, кн. 5; Угроруський співаник Ів. Гряделевича // Там само. 1909. Т. 88, кн. 2; Староруські оповідання: Лицар і смерть і другі легенди. Л., 1922; Зборник Петра Колочавського // Наук. зб. т-ва “Просвіта” в Ужгороді. Уж., 1922. Річник 1; Лука Гарматій і його спомини про М. Коцюбинського // Учитель. 1925. Т. 1. М о в о з н а в с т в о: Русини Пряшівської єпархії і їх говори // Зап. НТШ. 1900. Т. 35/36; Руська мова в Угорщині // ЛНВ. 1902. Т. 17, кн. 2; Ruská censura a ukrajinský jazyk // Slovanský přehled. 1903. Roč. 5. № 3, 4; Яка мова стане світовою? // ЛНВ. 1904. Т. 28, кн. 10; Чи бачванський говір словацький? // Зап. НТШ. 1905. Т. 63, кн. 1; Останки аориста в нашій мові // Там само. Т. 64, кн. 2; Чи можливе тепер у нас уодностайненє літературної мови і правописі? // Наша школа. 1911. № 2/3; В справі нашої літературної мови // Діло. 1913. № 65–70; Кілька уваг про мову творів В. Стефаника // Стефаник В. Синя книжечка. К., 1914; В справі української правописі // ЛНВ. 1922. Т. 75–81; В справі української літературної мови // Там само. 1924. Т. 82, кн. 2; В справі літературної мови підкарпатських Русинів // Наук. зб. Музею укр. культури в Свиднику. Пряшів, 1967. Т. 3. І с т о р і я: Дещо про Русь угорську // Радикал. 1895. № 2, 3; Юрій Жаткович // Діло. 1896. № 263; І ми в Європі // Житє і слово. 1896. Т. 5, кн. 1; Угро-руська мізерія // Там само. 1897. Т. 6, кн. 2; Число Русинів на Угорщині // ЛНВ. 1899. Т. 6, кн. 6; Справа українсько-руського університету у Львові // Там само. Т. 7, кн. 8; 1901, т. 16, кн. 11; 1902, т. 17, кн. 1; Австрійська конституція в числах // Там само. 1901. Т. 13, кн. 1; Едмунд Еґан // Там само. Т. 16, кн. 11; Словаки чи русини? Причинок до спору про національність зх. Русинів // Зап. НТШ. 1901. Т. 42; Záležitost rusinské university ve Lvově // Slovanský přehled. Praha, 1902. Č. 5; Ювілей В. Яґіча // ЛНВ. 1902. Т. 18, кн. 4; Жиди в Галичині // Там само. Т. 20, кн. 11; Статистика народностей в Угорщині // Там само. Кн. 12; Керестурська хроніка // Зап. НТШ. 1903. Т. 53, кн. 30; Єретик між москвофілами [І. С. Свєнціцький] // ЛНВ. 1904. Т. 28, кн. 10; Мадярська свобода // Там само. 1905. Т. 32, кн. 11; Зносини українців із сербами // Наук. збірник, присвяч. проф. М. Грушевському. Л., 1906; Видавнича спілка // ЛНВ. 1906. Т. 33, кн. 3; Честь праці! Про наукову діяльність М. С. Грушевського // Там само; Из украинских провинций Венгрии // Укр. вест. 1906. № 5; Čtyřicet let činnosti lvovské «Prosvity» // Slovanský přehled. Praha, 1909. Roč. 11; Підкарпатська чи Угорська Україна? // Вперед. 1920. № 224; Кубанщина й кубанські українці. Л., 1920. Чи закарпатські українці автохтони? // ЛНВ. 1922. Т. 76. П о с м е р т н і з б і р н і в и д а н н я: Українські народні казки Східної Словаччини. Пряшів, 1965; Вибрані статті про народну творчість. К., 1966; Народни приповідки бачваньских Русинох. Руски Керстур, 1967; Українські народні пісні в записах В. Гнатюка. К., 1971; Руски народни писні у записох В. М. Гнатюка. Нови Сад, 1972; Вибрані статті про народну творчість. Нью-Йорк, 1981; Етнографични материяли з Угорскей Руси. Т. 1–5. Нови Сад, 1985–88; Розправи и статї о Руснацох Бачкей, Сриму и Славонии. Нови Сад, 1988.

Літ.: Володимир Гнатюк // Хроніка НТШ. 1900. № 1; Білецький Л. В. Гнатюк // Визволення. 1921. № 3–4; Автобіографія Володимира Гнатюка // ЛНВ. 1926. Т. 91, кн. 11; Грушевський М. Академік В. Гнатюк // Україна. 1926. Кн. 6; Шевченко Л. Спомини про акад. В. М. Гнатюка // Первісне громадянство. К., 1926; J. Polivka. Volodymyr Hnatjuk // Slavia. 1926. Roč. 5; Пам’яті акад. В. Гнатюка // Зап. Істор-філол. відділу ВУАН. 1927. Кн. 10; Каменський В. Угорська Україна в етнографічних працях акад. В. Гнатюка // Там само. Кн. 25; Шевченко Л. П. Сторінка з етнографічної діяльності В. М. Гнатюка // НТЕ. 1959. № 1; Яценко М. Володимир Гнатюк. К., 1964; Герета І. Музей В. Гнатюка у Велесневі // НТЕ. 1969. № 4; Мишанич О. Визначний дослідник давньої української літератури // РЛ. 1971. № 5; Черемшинський О. Рукою В. Гнатюка // ЛУ. 1972, 22 серп.; Дзендзелівський Й. О. В. Гнатюк як мовознавець // Наук. зб. Музею укр. культури в Свиднику. 1976; Мушинка М. В. Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття. Париж; Мюнхен, 1979; Його ж. В. Гнатюк: Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства. Париж; Нью-Йорк, 1987; Його ж. В. Гнатюк: Бібліографія друков. праць. Едмонтон, 1987; Його ж. Фольклорист В. Гнатюк і його місце в українській науці і культурі. К., 1992; Чабаненко В. А. Мовознавча спадщина В. Гнатюка // Мовознавство. 1991. № 2; Мороз М., Мушинка М. Володимир Гнатюк (1871–1991): Бібліогр. покажч. Л., 1992; Купчинський Р. та ін. Володимир Гнатюк: Док. та мат. (1871– 1989). Л., 1998.

М. І. Мушинка

Стаття оновлена: 2006