Гнатюк Дмитро Михайлович
ГНАТЮ́К Дмитро Михайлович (28. 03. 1925, c. Мамаївці, нині Кіцманського р-ну Чернівецької обл. — 29. 04. 2016, Київ) — співак (баритон), режисер, педагог. Чоловік Г. Гнатюк. Професор (1987). Академік АМУ (1996), Академії творчості Росії (Москва, 1992). Народний артист СРСР (1960), України (1999). Герой Соціалістичної Праці (1985). Герой України (2005). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1973), Державна премія СРСР (1977), премія ім. З. Паліашвілі Грузинської РСР (1972). Почесна відзнака Президента України (1995). Золота медаль АМУ (2003). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2000), 4-го (2009) та 3-го (2015) ступеня. Мав низку нагород і відзнак СРСР, республік СРСР, громадських і релігійних організацій. Народний депутат ВР СРСР 8–10 скликань (1972–84), ВР України 3-го скликання (1998–2002). Був заступником голови Комітету ВР України з питань культури і духовності (1998– 2002).
Закінчив Київську консерваторію (1951; кл. сольного співу І. Паторжинського), Київський інститут театрального мистецтва (1975; курс В. Неллі). Творчу діяльність розпочав у Чернівецькому муз.-драм. театрі ім. О. Кобилянської, в оперній студії при Київській консерваторії (1947– 51). Працює у Національній опері України (Київ): соліст (1951–88), директор (1979– 80), режисер (1980–88), головний режисер (від 1988). Водночас 1983–93 — завідувач кафедри оперної підготовки Київської консерваторії.
Видатний оперний і камерний співак широкого жанрово-стильового діапазону. Володів сильним голосом, рівним у всіх регістрах, унікальним за тембром, гнучким за динамічними відтінками; високою технікою вокалу, бездоганною дикцією, майстерністю акторської гри. У концертному репертуарі — понад 200 творів національної і світової класики, зокрема композиції М. Лисенка, М. Леонтовича, Я. Степового, К. Стеценка, В. Заремби, І. Воробкевича, Д. Січинського, Л. Ревуцького, А. Кос-Анатольського, О. Білаша, С. Рахманінова, Р. Шуманна, П. Майбороди, М. Глінки, П. Чайковського, Й. Гайдна, Ф. Шуберта та ін., а також зразки сучасного популярного солоспіву, старовинні українські і російські романси, українські народні пісні (понад 70).
Режисер-постановник вистав: «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1978), «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1989), «Севільський цирульник» Дж. Россіні (1981), «Золотий обруч» Б. Лятошинського (1989), «Мазепа» (1991), «Пікова дама» (1996) П. Чайковського, «Тарас Бульба» М. Лисенка (1992), «Травіата» (1994), «Аїда» (1998) Дж. Верді, «Війна і мир» С. Прокофʼєва (2003; усі — Національна опера України), «Фауст» Ш. Ґуно (1984), «Майська ніч» М. Римського-Корсакова, «Севільський цирульник» Дж. Россіні (обидві — 1988), «Солдатський портрет» В. Кирейка (1989; усі — оперна студія при Київській консерваторії), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1989, Донецький театр опери та балету).
Записав понад 30 платівок, 6 компакт-дисків. Гастролював у США, Канаді, Австралії, ФРН, Португалії, Франції, Іспанії, Угорщині, Польщі, Скандинавських країнах та ін.
Додаткові відомості
- Основні партії
- Остап, Микола, Еней («Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Іван («Катерина» М. Аркаса), Князь Ігор, Демон, Мазепа (однойменні опери О. Бородіна, А. Рубінштейна, П. Чайковського), Мурман («Абесалом і Етері» З. Паліашвілі), Фіґаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Ріґолетто, Амонасро, Ді Луна («Ріґолетто», «Аїда», «Трубадур» Дж. Верді), Валентин («Фауст» Ш. Ґуно), Тельремунд («Лоенґрін» Р. Ваґнера), Петруччо («Приборкання норовливої» В. Шебаліна).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
