Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник

КРЕМЕНЕ́ЦЬКО-ПОЧА́ЇВСЬКИЙ ДЕРЖА́ВНИЙ ІСТО́РИКО-АРХІТЕКТУ́РНИЙ ЗАПОВІ́ДНИК Засн. 2001 у Кременец. р-ні Терноп. обл. з метою вивчення, охорони, реставрації та популяризації iсторико-архiт. спадщини міст Кременець і Почаїв. Підпорядк. Мін-ву культури Укра­їни. До складу заповідника входять 17 пам’яток арх-ри 14–20 ст., серед яких – руїни Кременец. замку (14–16 ст.), комплекс споруд францискан. монастиря (17–18 ст.), у одній із яких нині розташ. Микол. собор, ансамблі споруд Богоявлен. монастиря (18–20 ст.) і єзуїт. колегіуму (18 ст.) в Кременці та Почаївської Свято-Ус­­пенської лаври УПЦ МП (18–20 ст.). Ком­плекс споруд катол. монастиря ордену францисканців, який виник 1606 при парафіял. костелі Ус­піння Діви Марії, складається з ренесанс. костелу 1-ї пол. 17 ст., перетвореного 1832 у православ. Микол. собор, 2-по­­верх. чернечого корпусу та 2-ярус. пізньобарок. дзвіниці 18 ст. 1633 у Кременці постав православ. чол. Богоявлен. мо­­настир. У 1-й чв. 18 ст. цей реліг. осередок визнав унію з катол. Церквою. 1807 відповідно до указу рос. імператора Олександра І монахів-реформатів переселили у монастир того самого ордену в с. Великі Дедеркали (нині Шумс. р-ну Терноп. обл.), а залишену ними садибу передали ченцям Богоявлен. монастиря, стару садибу яких, у свою чергу, віддали Волин. г-зії. У 1740-х рр. на окраї­ні міста з’явився катол. монастир ордену реформатів. Його архіт. ансамбль складався з кос­телу й 2-поверх. чернечого кор­пусу (стиль пізнього бароко, арх. А. Кастеллі). 1839 уній. Бого­яв­лен. монастир припинив існування. 1865 на його місці від­родився однойм. православ. чол. монастир, який 1953 реорганізовано у жін., 1959 ліквідовано, а 1990 відновлено як Кременець­кий Свято-Богоявленський жіночий монастир УПЦ МП. У архіт. ансамбль монастиря входять Богоявлен. собор, 2-поверх. чер­нечий корпус із Микол. церквою (серед. 18 ст., стиль пізнього бароко), дзвіниця з церквою на честь преподоб. Іова Почаївсь­кого (поч. 20 ст.), госп. споруди. 1702 у Кременці виник невеликий осередок ордену єзуїтів, 1750 він отримав статус колегіуму. 1731–53 на кошти кня­зів Вишневецьких арх. П. Ґіжиць­кий звів комплекс споруд у стилі пізнього бароко, що складався з костелу та 2-х прилеглих корпусів. 1773 єзуїт. колегіум ліквідовано, через кілька років у залишених ним спорудах відкрито першу на Правобереж. Україні світську середню школу. 1805 у садибі колиш. єзуїт. монастиря розміщено Волин. г-зію, 1818 вона отримала статус ліцею. 1833 навч. заклад пе­­реведено до Києва, де наступ. року на його основі створ. Ун-т св. Володимира. Садибу ліцею в Кременці 1836 зайняла Волин. духовна семінарія. Після переводу 1902 семінарії в Житомир тут розміщувалося Волин. єпар­хіал. жін. уч-ще – навч. заклад для дівчат із родин православ. духовенства. У 1920–30-х рр., під час перебування Зх. України у складі Польщі, діяв Кременец. ліцей. Спец. указом Ю. Піл­­судського йому передано всі споруди, що у 19 ст. належали г-зії та ліцею. Наприкінці 1939 Кременец. ліцей закрито, у наступ. році замість нього відкрито учител. ін-т, який 1950 перетворено в пед., а 1969 переведено в обл. центр (нині Терноп. пед. ун-т). У старовин. спорудах у Кременці відкрито пед. уч-ще, 1991 реорганізов. у коледж, 2002 – у гуманітарно-пед. ін-т.

Почаїв. Свято-Успен. лавра веде свою історію від православ. монастиря, засн. 1597 з ініціативи шляхтянки Г. Гостської при Успен. церкві. 1712 він визнав унію з катол. Церквою і увійшов до ордену ЧСВВ. 1831 царсь­кий уряд відібрав монастир у василіан і повернув православ. Цер­кві, через 2 р. офіційно надав йому статус лаври. Найголовні­шими спорудами архіт. ансам­блю лаври є Успен. собор – три­навовий храм у стилі рококо, зведений на кошти графа М. По­­тоцького (1771–84, арх. Ґ. Гоффман), Святі ворота – парадна кла­сицистична брама (1835–39, арх. Михаловський), класицистич. архієрей. палац (1820–25), 4-ярусна дзвіниця вис. 65 м (1861–71, арх. К. Раструханов) із найбільшим в Україні дзвоном (понад 11 т), Троїц. собор у неорос. стилі (1907–12, арх. О. Щусєв). Дир. заповідника – В. Микулич (від 2010).

Літ.: Теодорович Н. История города Кременца Волынской губернии. 2-е изд. Седлец, 1904; M. Muszyńska-Krasno­wolska. Kolegium pojezuickie w Krze­­mieńcu // Rocznik Wołyński. Т. 8. Równe, 1939; Собчук В. Д. Перлина в короні України: Кременець. Кременець, 2005; Його ж. Пам’ятки міста Кременця, зв’я­зані з Волинськими Афінами // Волин. Афіни. 1805–1833: Зб. наук. пр. Т., 2006; Александрович В. Монастирі францисканців та реформатів у Кременці: нововіднайдені архівні матеріали // Релігія і церква в історії Волині: Зб. наук. пр. Кременець, 2007.

В. Д. Собчук

Стаття оновлена: 2014