Гомеопатія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гомеопатія

ГОМЕОПА́ТІЯ (від гомео... і грец. πάϑος – біль, страждання) – метод лікування за допомогою малих доз лікарських речовин за законом подібності. Засн. Г. – нім. лікар С. Ганеманн. Вивчаючи дію лікар. речовин на організм людини, він встановив, що одна й та ж речовина залежно від дози (токсична, лікув., сублікув.) може спричиняти в організмі захворювання або лікувати їх за умов дотримання відкритого ним принципу подібності. Так, напр., беладонна, що у великих дозах спричиняє гарячку і збудження, у малій кількості лікує ті ж явища (незалежно від їхнього походження). У Росії Г. спочатку була відома як домашня медицина. Послугами гомеопатів користувалися сім’ї Толстих, Голициних та ін. Офіц. статусу набула після постанови МВС про орг-цію гомеопат. аптек (1833). Після більшов. перевороту 1917 розвиток Г. припинено внаслідок визнання її ідеаліст. і реакцій. ученням. Вивчення гомеопат. проблем відновилося у 1925 зі створенням О. Соколовим Всерос. гомеопат. т-ва. В Україні першу гомеопат. аптеку 1835 відкрито у Києві. Згодом почали діяти т-ва прихильників Г.: від 1889 – у Києві, від 1891 – в Одесі, Харкові та Чернігові, згодом – у Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Житомирі, Львові. У військ. шпиталі м. Тульчин (нині Вінн. обл.) проведено одне з перших клін. випробувань Г. Крім амбулаторій у великих містах, функціонували гомеопат. кабінети у селах. Серед відомих укр. гомеопатів – Є. Дюков, І. Луценко, І. Бреславський, Ю. Лукомський, Г. Прусенко, О. Разумов, М. Скарятін та ін. Значну допомогу населенню надали фахівці з Г. під час епідемій холери, дифтерії та черев. тифу. Зокрема 1893 члени Ганеманнів. т-ва в Одесі видали брошуру з проблем гомеопат. лікування холери, яку розіслали по регіонах України, де поширилось це захворювання. 1900–13 виходив «Вҍстникъ гомеопатической медицины», продовжувачем традицій якого нині є «Вісник гомеопатичної медицини». Київ. гомеопат. школу заснував Д. Попов. За рад. часів учені-гомеопати зазнали утисків з боку офіц. медицини: заборонено ліки, які використовувались у гомеопат. практиці, а також публікацію праць з Г. та заснування т-в. Нині проблеми Г. вивчають фахівці каф. нетрадиц. засобів лікування низки мед. ВНЗів, зокрема Нац. мед. ун-ту (Київ), Київ. мед. академії післядиплом. освіти, Київ. мед. ін-ту Укр. асоц. нар. медицини та ін.

Гомеопат. ліки готують шляхом потенціювання (багаторазове розчинення з перетрушуванням у спец. посуді) речовин рослин., тварин. та мінерал. походження. Традиц. поняття «доза ліків» у Г. визначають як «потенція ліків». Гол. принцип Г. – закон подібності: речовина, яка у великій дозі здатна викликати хворобливі явища, спроможна лікувати, якщо буде використана в гомеопат. (малій) дозі. Ефективність цього закону базується на індивід. чутливості до конкретних гомеопат. ліків.

Літ.: Шаррет Ж. Практическое гомеопатическое лекарствоведение / Пер. с франц. К., 1987; 1990; Келлер Г. Гомеопатия / Пер. с нем. Москва, 1989; Ганеманн С. Органон врачебного искусства / Пер. с нем. Москва, 1992.

А. В. Попов, О. Ф. Фінберг

Стаття оновлена: 2006